Головна|Напрям "Незалежні медіа"|Медійне право|Новини

Вимагаємо від Організації Об’єднаних Націй трибуналу над пропагандистами державних інформаційних інституцій РФ (заява)

November 1, 2022

Ми, представники українських медійних організацій, підтримуючи звернення громадських організацій України до ООН з вимогою створити спеціальний міжнародний Трибунал над президентом Росії Володимиром Путіним та посадовими особами РФ, які відповідають за розв’язання загарбницької війни з численними воєнними злочинами скоєними щодо народу України, вимагаємо в рамках такого Трибуналу окремого розгляду питання пропаганди війни, підбурювання до ворожнечі та насильства, що проводилась інформаційними ресурсами РФ та Білорусі.

24 лютого 2022 року президент РФ Владімір Путін виступив перед контрольованим державою російським телебаченням та віддав наказ російським військам про масштабне вторгнення на територію України як з території РФ, так і з території Білорусі. Обґрунтуванням агресивної війни з боку Путіна була необхідність “демілітаризації та денацифікації України”, “захист народу Донбасу” та інші причини, які в ході війни неодноразово змінювалися і озвучувалися рупорами Кремля.

Системна і щоденна агресивна пропаганда, з метою створення образу України і українців як “нацистської” держави почалася з перших днів Майдану у 2013 році. Першим кричущим випадком такої пропаганди стала хронологічна містифікація Дмітрія Кисельова, ведучого новин та генерального директора інформагентства «Россия сегодня». Виправдовуючи брутальне і жорстоке побиття молоді на Євромайдані, що сталося в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року, Кисельов пояснив це протестами 1 грудня. Проте, така пропаганда не була би ефективною, якби не тривале і довгострокове формування в медіа Росії образу українців як “крадіїв газу”, недолугих і тупуватих людей. А разом з тим системне повторення сформованого ще за часів Російської імперії міфу про “три братні народи” або “триєдиний народ”, що активно використовується пропагандою для обґрунтування “захисту наших людей” та “звільнення” “наших территорий” на сході та півдні України. Окремим міфом є міф про російський Крим, де за 8 років окупації було завдано непоправної шкоди довкіллю та історичній спадщині цього півострову.

Російська пропаганда з 2014 року не гребувала нічим для виправдання своєї агресії, створюючи ролики про начебто розіп’ятих українськими бійцями хлопчиків, спалених живцем полонених та іншим злочинами, які ніколи не були доведені, а деякі навіть спростовані. Чим більш брутальною і цинічною була вигадана історія, яка стала “новою нормою” для російської пропаганди, тим сильніше вона заряджала населення РФ, яке продовжує підтримувати проведення так званої “спеціальної військової операції”.

Під час широкомасштабної агресії російська пропаганда називає фейками страшні злочини в Бучі-Ірпені-Бородянці, а поховання у звільненому Ізюмі перекладає на українську армію. Аналогічною є і вже “традиція” анонсувати власні злочини, приписуючи їх українській армії, як от обстріл ЗАЕС, мінування дамби Каховської ГЕС. Вершиною риторики російських пропагандистів є заклики до переселення, перенавчання цілого народу, або вбивства, а у випадку з пропагандистом Красовським рівень ненависті дійшов до закликів знищувати дітей, які розповідають про злочини російської армії.

Матеріали російських медіа протягом тривалого часу є геноцидною риторикою, спрямованою на розпалювання, підживлювання ворожнечі та заклик громадян РФ та інших союзних РФ держав до насильницької і загарбницької війни проти України й знищення українського народу. Варто нагадати, що розпалювання ворожнечі та пропаганда війни є абсолютно забороненими до поширення типами контенту відповідно до положень статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Його стороною є і РФ.

Рада Європи в рекомендації 1276 (1995) охарактеризувала візуальні образи, як такі, що відтворюють дійсність, але також поширюють і посилюють стереотипи. Більшість людей не знають, як “читати” візуальні образи, що може призвести до неправильного тлумачення, перекручувань та маніпуляцій. Саме тому, РФ, успадковуючи ще радянські культурні мережі всі ці роки інвестувала мільярди доларів на підтримку власного трактування історії, культури, релігії та, водночас применшуючи ролі народів, що були поневолені тривалий час. А в контексті будь-якого руху опору – демонізуючи їх як злочинців. З моменту агресії 2014 року Росія цілеспрямована розвивала по всьому світу такі мережі, як Russia Today/RT, Sputnik тощо… Якісна картинка і безкоштовний контент на цих платформах допомагали вибудовувати лояльну аудиторію та широке коло прихильників серед глядачів з усіх куточків світу, а надто тих, які є економічно залежні, і водночас необізнаними про практики минулого Росії в усіх її історичних формах.

Акт агресії РФ був не спонтанним. Владімір Путін неодноразово наголошував на тому. що розпад СРСР був “найбільшою катастрофою ХХ ст.” Вся його політика була спрямована не на розвиток відверто відсталої Росії, а на контроль суміжних держав, які б мали рано чи пізно бути інкорпоровані в наддержавне утворення, контрольоване з Москви. І саме про це зазначалося у інформаційному матеріалі, присвяченому запланованому взяттю Києва російськими військами і випадково опублікованому попри те, що загарбницькі плани не втілилися в життя.

Інформаційні суб’єкти, які мімікрували під медіа і користувалися відповідними правами і привілеями, були однією з основ російської агресії. Перелік злочинів, вчинених РФ в Україні, підпадає під більшість положень Римського статуту, але інформаційний злочин є не меншим, ніж бомбардування цивільних будівель у Харкові, Маріуполі, Волновасі, Бахмуті і ще тисячах міст, містечок і сіл. Ба більше, злочин агресії, передбачений статтею 8bis Статуту МКС включає планування і підготовку збройної агресії. Враховуючи, що інформаційні кампанії РФ стали підґрунтям для подальшого розгортання збройних дій проти України, вони напряму підпадають під статтю 8bis та є складовою злочину агресії.

Відповідно до статті 1(1) Статуту ООН, Організація має на меті підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру та придушення актів агресії. Тому громадські медійні організації звертаються до Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї ООН з вимогою проведення в рамках міжнародного трибуналу для здійснення правосуддя щодо міжнародних злочинів, вчинених режимом РФ щодо України, Грузії і Молдови, окремого дослідження використання інформаційних суб’єктів для підготовки і вчинення акту агресії.

Спеціальний трибунал має провести ретельне розслідування і притягнути до відповідальності осіб, що свідомо сприяли нарощуванню і виправданню агресії проти України, поширювали дезінформацію, заклики до насильницької війни, мову ворожнечі, координували інформаційні кампанії, спрямовані на заклик населення до порушень прав людини, агресії, воєнних злочинів.