27-28 лютого Центр демократії та верховенства права провів тренінг з доступу до інформації для розпорядників. Під час повномасштабної війни доступ до інформації (як і обов’язок розпорядників її надавати) означає нові виклики. Адже доводиться постійно шукати баланс між обов’язком надати інформацію людям і потребою не публікувати відомості, розголос яких може допомогти ворогу.

“Ми звернули увагу, що стратегія інформаційної безпеки і взагалі питання інформполітики та інформаційної безпеки включають і тему відкритості, доступу до публічної інформації. Навіть у часи війни ми розуміємо, що відкритість є важливою – звісно, з певними обмеженнями, які неминуче виникають у роботі державних органів, особливо коли йдеться про питання війни, пересування техніки, ракетні обстріли. На це слід зважати і шукати баланс, та це не завжди просто й очевидно. Тому сьогодні ви зможете поспілкуватися з експертами, почути їхні презентації, поставити питання”, – наголосив Тарас Шевченко, заступник Міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції.

За словами Ігоря Розкладая, заступника директорки, головного медійного юриста ЦЕДЕМ, організація займається темою доступу до інформації з часу її заснування у 2005 році. “Ми вважаємо, що відкритість є елементом демократії. Те, як працюють державні органи, те, як вони надають інформацію, дозволяє розуміти, що відбувається, довіряти органам влади і використовувати інформацію для власної роботи. Вона може знадобитися журналістам, громадським організаціям для адвокаційної діяльності – або ж громадянам, які хочуть зрозуміти, як використовуються її податки та що було зроблено за ці гроші”, – вказав він.

Водночас, Ігор Розкладай наголосив, що Україна не оголошувала про відступ від статті 10 Європейської конвенції з прав людини, тож свобода слова та інформації лишаються для України незмінними принципами.

Перша лекція тренінгу була присвячена доступу до публічної інформації у період воєнного стану: зокрема, опрацюванню запитів та оприлюдненню публічної інформації. Її провела Тетяна Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до інформації, адвокатка, член Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо.

Експертка виокремила кілька основних викликів у сфері доступу до інформації. Так, розпорядники іноді необгрунтовано відмовляють у доступі. Також через війну закриті портали відкритих даних та публічних реєстрів, які раніше були важливим джерелом для журналістів та активістів.

Найчастіше в контексті права на інформацію згадуються запити, з якими людина може звернутися до розпорядника (наприклад, місцевої ради чи лікарні), аби отримати інформацію.

Адже українці мають і інші механізми, щоб отримати інформацію. Профільний закон дозволяє людям відвідувати засідання колегіальних органів (наприклад, прийти на сесію міської ради і послухати її). Або ж самому відвідати розпорядника і попрацювати з оригіналами документів у спеціально відведеному місці. Ба більше, частину інформації мають публікувати самі органи влади: на офіційних сайтах та у вигляді відкритих даних.

Якщо розпоряднику прийшов запит, а закон не дає однозначних пояснень, допоможуть ці матеріали.

• Особливості реалізації права на доступ до публічної інформації в умовах воєнного стану – Роз’яснення Уповноваженого ВРУ з прав людини;
• Рекомендації Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань додержання конституційного права людини і громадянина на доступ до інформації;
• Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду №10 від 29 вересня 2016 року “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”.

Окремо у лекції йшлося про строки відповіді на запит. Попри воєнний стан, вони не змінилися. Коли орган отримує запит, починається п’ятиденний відлік. За цей час розпорядник має відреагувати. 

Варіантів у нього три: відповідь на запит, відмова (але обґрунтована і лише у певних випадках) або повідомлення, що запит опрацьовуватимуть 20 днів. Останнє – для випадків, коли він стосується великого обсягу інформації чи потребує пошуку серед значної кількості даних.

Є два варіанти, коли цей строк може змінитися. З одного боку, розпорядник має право на відстрочку. Її слід застосовувати, коли немає технічної можливості надати інформацію. Наприклад, через відключення електроенергії не працюють сервери з даними. Тоді запитувачу надсилають листа, де вказані причини і строк, коли він все ж отримає відповідь.

З іншого боку, людина може просити відповідь за 48 годин, якщо її запит стосується “інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян”.

Друга лекція була присвячена обмеженню доступу до інформації в умовах воєнного стану. Її провела Оксана Ващук-Огданська, юристка, спеціалістка у сфері доступу до публічної інформації, членкиня Координаційної ради при Омбудсмені.

Отож, державний орган не може на власний розсуд оголосити інформацію закритою. Для того, щоб певні відомості вважалися конфіденційними, службовими чи таємними, потрібні чіткі законні підстави. До прикладу, конфіденційною є інформація про людей та юридичних осіб, які не мають владних повноважень.

Якщо ж запитувач хоче дізнатися саме таку інформацію, розпорядник не має автоматично відмовляти йому. Вирішити, чи можна надати ці дані у відповідь на запит допоможе трискладовий тест. Отримавши запит, розпорядник має відповісти на три питання.

• По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
• По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам? Що саме може статися і яка ймовірність цих наслідків?
• По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію. І якщо так, то чому саме?

За словами Оксани Ващук-Огданської, режим воєнного стану не змінює цю ситуацію: профільний закон не дозволяє встановлювати додаткові заборони чи обмеження у сфері доступу до публічної інформації.

Важливо також пам’ятати, що обмеження на доступ стосується певної інформації, а не всього документу. Якщо у ньому є як публічна інформація (дані про витрати бюджетних коштів), так і конфіденційна (персональні дані людей), розпорядник повинен надати документ запитувачу. Але перед тим замалювати конфіденційну інформацію.

Загалом же, у складних ситуаціях розпорядники мають користуватися чітким алгоритмом обмеження доступу до публічної інформації. Для цього вони повинні відповісти на 9 питань, котрі навела експертка у своїй презентації.

Другий день тренінгу був присвячений відкритим даним. Надія Бабинська, експертка з відкритих даних, координаторка ініціативи OpenUp Ukraine та Михайло Корнєєв, керівник експертної групи з відкритих даних Міністерства цифрової трансформації України, розповіли про особливості публічної інформації у форматі відкритих даних, законодавство і технічні аспекти, а також вплив воєнного стану.

Надія Бабинська нагадала законодавче визначення за яким публічна інформація у формі відкритих даних:

це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами (машиночитний формат – xls, csv, json. xml тощо), вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання (зміни до ЗУ “Про доступ до публічної інформації” від 09.04.2015).

Такі відкриті дані дозволяють мінімізувати корупцію і побудувати ту країну, в якій комфортно буде жити українським громадянам.

Зазвичай громадяни бачить такі дані на сайтах та у реєстрах. Прикладом є Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, котрий веде Міністерство юстиції. А публікувати такі дані – не добра воля, а обов’язок розпорядників відповідно до закону. Вони мають:

• надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит,
• оприлюднювати її;
• регулярно оновлювати її;
• розміщувати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.

Також на лекції детально йшлося про те, хто є розпорядником даних і за якими стандартами має публікувати набори даних. До кінця року можуть з’явитися і програмно-технічні рішення, які спростять для розпорядників публікацію найзатребуваніших наборів даних.

Існує кілька умов, яких мають дотримати розпорядники. У людей має бути змога безкоштовно переглядати і завантажувати відкриті дані. А розпорядник не може встановити обмеження чи зобов’язати користувачів реєструватися. Він же відповідає за достовірність інформації.

Водночас, викликом для цієї сфери став воєнний стан, під час якого закриті реєстри відкритих даних. Такий механізм має на меті приховати важливу інформацію від ворога. Але масштаби та тривалість обмежень лишаються дискусійним питанням серед експертів у сфері доступу.  

Ще одним викликом є адаптація законодавства у сфері відкритих даних до права ЄС. Натепер Мінцифри проводить аналіз двох європейських регламентів, на основі яких може бути сформований перелік змін, які треба ухвалити. До речі,

Центр демократії та верховенства права регулярно проводить тренінги з доступу до публічної інформації, тож слідкуйте за нашими анонсами на веб-сайті або фейсбук-сторінці ЦЕДЕМ.