Нещодавно Європейський суд з прав людини оприлюднив на своєму сайті рішення у справі Бубон проти Росії (Bubon v. Russia). У цій справі Суд розглянув питання чи було порушено право заявника на доступ до інформації, яке у даному випадку підпадає під захист статті 10 Європейської конвенції.
У даній справі заявник (російський юрист, який проводив дослідження та писав статтю про боротьбу з проституцією у Хабаровському районі) у своєму запиті просив надати йому загальну статистичну інформацію про:
- кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за заняття проституцією
- кількість порушених за зазначений період кримінальних справ (за чотирма статтями пов’язаними із статевими злочинами)
- кількість осіб, визнаних у винними в скоєнні цих злочинів
- загальні відомості про покарання, призначені цим особам
Цю інформацію заявник хотів отримати в розрізі конкретних параметрів: із зазначенням статі, місця постійного проживання, віку, освіти цих осіб, а також дати вчинення злочину, виду покарання тощо.
Проте у відповідь він отримав відмову, адже, за словами розпорядника, запитувана інформація не є створеною та може бути зібрана тільки за наказом відповідних органів (їх посадових осіб), а не приватних осіб. Такого ж висновку дотримувались і національні суди, до яких заявник оскаржував відмову надати інформацію.
Розглядаючи цю справу, Європейський суд з прав людини наголосив, що при вирішенні питання чи була відмова в наданні інформації «втручанням» у свободу «отримувати і поширювати інформацію», що захищається статтею 10 Конвенції, важливим критерієм є «готовність і доступність» цієї інформації.
Суд під час розгляду справи з’ясував, що у розпорядника була інформація про кількість осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за заняття проституцією. Проте ця інформація збиралась та обліковувалась без врахування та розподілу за специфічними параметрами, які вказував запитувач. Також не обліковувалась окремо і інформація за питаннями 2-3 запиту (заявник просив інформацію в розрізі конкретних чотирьох статей Кримінального кодексу РФ).
Щодо 1-3 питання запиту Суд зазначив, що заявник не намагався отримати доступ до документів із статистичними даними або навіть остаточних статистичних звітів, які були готові і доступні. Натомість він фактично просив місцеві органи влади «обробити та узагальнити інформацію з використанням конкретних параметрів». А отже, запитувана інформація була не тільки не «готовою і доступною», а й взагалі не існувала у формі, в якій заявник просив її надати.
Тому, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини вирішив, що відмова в наданні інформації на 1-3 питання запиту не становила втручання у право заявника отримувати інформацію, що захищається статтею 10 Конвенції.
Щодо 4 питання запиту (про покарання, призначені особам за скоєння статевих злочинів) Суд вказав, що хоча така інформація й існувала, вона знаходилась у володінні іншого розпорядника – Судового департаменту Верховного Суду. А тому, у заявника був інший спосіб отримання інформації, яким він не скористався – заявник міг звернутись до цього органу. За цих обставин не можна сказати, що держава втручалась або надмірно обмежувала право заявника на отримання інформації.
Варто виділити ключові аспекти, на які у цьому рішенні звернув увагу Європейський суд з прав людини та які визначають чи буде вважатись порушенням статті 10 Конвенції відмова надавати інформацію. По-перше, важливим критерієм є «готовність і доступність» інформації, яку запитують у державних органів. По-друге, запитувач повинен довести, що він використав всі можливі шляхи отримання інформації або що це був єдиний спосіб її отримати.
За таких умов відмова органів влади надати інформацію буде вважатись «втручанням» у свободу «отримувати і поширювати інформацію», що захищається статтею 10 Конвенції. Тому, у цій справі Суд вирішив, що право заявника на отримання інформації не було порушено.
