За 264 роки до Конвенції Тромсе: як сучасник Запорізької Січі видав указ про доступ до інформації

December 15, 2020

Із грудня цього року в Україні та ще 10 країнах набуває чинності Конвенція Тромсе. Міжнародна угода закріплює право громадян на доступ до офіційних документів, і вступила в дію завдяки ратифікації у Верховній Раді України. Втім, основними принципами Конвенції українці користуються вже майже 10 років, адже вони закріплені у Законі “Про доступ до публічної інформації”, який діє з 2011 року.

Та хоча право на доступ до інформації здається для нас доволі новим, насправді йому виповнилося вже 264 роки. Саме так, у 1766 році король Швеції Адольф Фредерік видав “Милостивий указ Його Величності про свободу письма й друку”. На той час на карті Європи існували Річ Посполита, Запорізька Січ та Кримське Ханство, а американські колоністи лише починали боротьбу за незалежність, яка завершиться появою Сполучених Штатів Америки.

Насамперед у цьому указі йдеться про свободу для преси і друкованих видань загалом (наприклад він скасовує цензуру). Однак є і низка пунктів про право на доступ до інформації, які можна знайти і в українському законі.

Наприклад, новою для XVIII століття була сама ідея того, що пересічні громадяни мають право читати і передруковувати рішення державних органів, урядових відомств чи парламенту (зараз ми називаємо це “публічна інформація”. І не просто мають, а “ця свобода також має розглядатися як один із найкращих засобів поліпшення моралі та заохочення до слухняності перед законом”.

Перелік того, що Адольф Фредерік дозволив публікувати і поширювати у Швеції, насправді значний. Зокрема, це “листування, обставини справ, документи, протоколи вироки та ухвали” урядових та інших державних органів, посадовців, рішення судів (від нижчих інстанцій до Верховного Суду), звіти про засідання парламенту чи голосування членів Державної Ради (аналог нашого Кабміну). Причому не лише чинні документи, а і їх проєкти.

Із цих правил є кілька винятків, знайомих і сучасним українським юристам. Так, не можна публікувати рішення уряду або парламенту, які становлять державну таємницю: наприклад, відомості про секретні закордонні перемовини Швеції з іншими державами. Є ряд обмежень і для тих, хто публікуватиме тексти кримінальних справ. А от ще одна заборона озвучувати інформацію, яка може бути образливою для короля натепер лишилася в історії.

Родом зі шведського указу іще один принцип: держава лише встановлює перелік таємної інформації, а все решта “за замовчуванням” є відкритим, і громадянам не потрібен окремий дозвіл на доступ до будь-якого нового виду документів: “Нашим милостивим бажанням і повелінням є, щоб усі Наші вірнопіддані могли володіти й користуватися повною та необмеженою свободою для оприлюднення шляхом друку всього, що прямо не заборонене першими трьома параграфами або іншим чином у цьому милостивому указі”.

Заразом король Швеції відкрив доступ і до тодішнього аналогу архівної інформації: “правдивої історії колишніх королів, регентів і їхніх міністрів”. У тексті указу цьому є раціональне пояснення: знання про минуле власної країни дає можливість шведам “беручи до уваги події минулих правлінь, взяти все найкраще і відповідати йому, знати про такі найкращі практики, розуміти їх, цінувати й захищати обов’язки, свободи й права, якими вони володіють, а також суспільну та особисту безпеку”.

“Милостивий указ Його Величності про свободу письма й друку” став важливою сходинкою до побудови потужної і заможної держави, де влада є прозорою та підзвітною, а громадяни знають та відстоюють свої права. За Індексом людського розвитку ООН (який оцінює загальну якість життя громадян у країні) Швеція посідає 8 місце у світі. Тож утверджуючи право на доступ до інформації і відкритість влади, Україна також робить кроки до успіху.

Цікаво, що попри значення указу для європейської історії, існує лише два повних переклади документа зі шведської мови. Це англійський переклад, який виконав Пітер Гогг та український авторства Андрія Чорноморченка. Ознайомитися з ним ви можете на сайті Центру демократії.