13 січня 2021 року відзначається десята річниця прийняття Закону України «Про доступ до публічної інформації», який став поступом в Україні у реалізації одного із найважливіших прав людини – права на свободу інформації.
До прийняття Закону, таке право було лише номінально закріплене у ст 34 Конституції України, як «право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір» та старій редакції Закону «Про інформацію». В Україні стояла гостра проблема забезпечення прозорості в діяльності органів влади, як державної, а надто – місцевого самоврядування, а систематичні порушення або перешкоджання реалізації права на доступ до інформації залишались безкарними.
Закон України «Про інформацію» 1992 року хоч і передбачав номінально право запитувати інформацію в органах законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, але дозволяв не надавати інформацію через її конфіденційність чи гриф ДСК. Ба більше, закон не покривав місцеве самоврядування, а це інформація про дороги, добудови, дитячі майданчики тощо, а також випускав з поля зору органи зі спецстатусом як от прокуратура і навіть Президент. Така нечіткість створювала умови для зловживання органами публічної влади такого права і потребувала кардинальної зміни підходів.
Тому з 2005 року ЦЕДЕМ (тоді – Інститут Медіа Права) з партнерами почали підготовчу роботу: аналіз ситуацій, виявлення зловживань тощо. Зокрема, тоді було виявлено, що попри 13- річне існування закону такий інструмент як інформаційний запит ототожнювався зі зверненнями, а інформація на нього надавалася не завжди. Вже у 2008 році розроблений експертами законопроект було подано до Верховної Ради України, проте через зміну влади і протидію з боку як нової влади, так і різних гравців, які не сприймали законопроект і той рівень прозорості, що він ніс. Знадобилось понад два роки адвокаційної кампанії експертів, активістів і журналістів, щоб закон таки потрапив на обговорення і зміг бути прийнятий 13 січня 2011 року , разом з ним, як політичний компроміс, було ухвалено і нову редакцію Закону України «Про інформацію».
Варто зауважити, що у фундамент Закону колектив авторів вклав основні положення ще тоді щойно прийнятої і не ратифікованої Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів та рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R (2002) 2. Саме закладення нових стандартів вивело Україну у першу десятку світових законів за якістю тексту. І хоча, за останні 10 років було ухвалено багато нових прогресивних законів, український закон впевнено посідає 17 місце у світі. Основою успіху закону стало партнерство між зацікавленими гравцями – громадськими організаціями, журналістами і розпорядниками. Так, саме громадські організації розробили методичні рекомендації з імплементації закону, що були видані двома тиражами та поширювалися через мережу інтернет. А ще за рік вийшов науково-практичний коментар, що допомагав розпорядникам отримувати відповіді на складні питання. Паралельно, ЦЕДЕМ та партнерські організації проводили численні тренінги, що дозволило з самого початку якісно впроваджувати закон в дію. Ухвалення закону 9 років потому призвело і до ратифікації в травні 2020 року Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що набрала завдяки Україні чинності 1 грудня 2020 року. Конвенція стала першим міжнародним документом, що встановлює набір мінімальних стандартів доступу до інформації, зокрема щодо відповідей на запити громадян про публічну інформацію.
Проте завдяки Закону України «Про доступ до публічної інформації» більшість стандартів вже втілюються 10 років поспіль.
