Цивільний кодекс України забороняє згадувати ім’я затриманого підозрюваного та обвинуваченого

Кодекс не містить прямої відповіді на питання про те, чи дозволяється в інший спосіб ідентифікувати особу без вказівки імені. Напевно, всі журналісти знають про те, що з 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України. Однак, з не меншою впевненістю можна сказати про те, що зміст цього кодексу досі залишається невідомим чи маловідомим. Така необізнаність може легко обернутися проти журналістів та ЗМІ, адже всі знають, що незнання законів не звільняє від відповідальності.Новий кодекс встановлює багато норм, спрямованих на захист приватного життя особи. Одним із компонентів приватного життя є право на ім’я, а одною з форм захисту права на ім’я є заборона на використання імені у випадках, визначених кодексом. Правила, викладені у пункті 4 статті 296 кодексу, схоже, мало відомі журналістам, принаймні такий висновок можна зробити з того, що ці норми масово порушуються. Що ж це за норми?

„Ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення.”

На перший погляд такі формулювання статті можуть видатися несумісними зі свободою слова та відкритістю судового розгляду, однак це зовсім не означає, що їх варто ігнорувати і не звертати на тих увагу взагалі. Так, у тому випадку, коли мова буде йти про резонансні злочини, про обвинувачення високих посадовців та інші справи зі значним суспільним інтересом, така абсолютна заборона може становити серйозну проблему щодо сумісності з принципами свободи слова. Однак у пересічних справах, яких більшість, ситуація дещо інша, і логіку законодавця можна зрозуміти. У першу чергу, він стоїть на позиції захисту права людини та презумпції невинуватості. Поширення інформації про кримінальне переслідування особи може суттєво зашкодити репутації, яку вже не можна буде відновити лише тим фактом, що справу буде закрито чи суд не визнає вину особи доведеною. Між іншим, слід зазначити, що Конституція України у статті 2 вказує, що „Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” .

Тому поглянемо краще на нюанси закону. Розглянемо у першу чергу кримінальні справи. З якого часу по який діє заборона на оприлюднення імені? У кодексі більш чітко відзначено кінець дії заборони на використання імені – набрання законної сили обвинувальним вироком. Відповідно, необхідною є наявність двох факторів. По-перше, вирок має бути лише обвинувальним, постанова виправдувального вироку чи закриття справи з якихось причин не відкриває можливості використовувати ім’я особи. По-друге, вирок повинен набрати законної сили – з цим складніше. Загальні правила щодо цього, встановлені статтею 401 Кримінально-процесуального кодексу (КПК), передбачають: вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій (15 діб), а вирок апеляційного суду – після закінчення строків на подання касаційної скарги. У разі подачі апеляцій чи касаційної скарги або подання, вирок набирає сили після розгляду апеляційною чи касаційною інстанцією. Таким чином, навіть після проголошення вироку в суді першої інстанції, заборона продовжує діяти, поки вирок не набирає законної сили.

Щодо початку дії заборони, то вона діє не з моменту вчинення злочину, а лише з того часу, коли особа була затримана, підозрюється або обвинувачується. Усі ці терміни мають чітке юридичне значення, яке описане у КПК.

Із визначенням поняття обвинуваченого питань практично не виникає, відповідно до статті 43 КПК „обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним.” Тобто обвинуваченим є особа з моменту пред’явлення обвинувачення до моменту винесення вироку чи закриття справи.

Складніше з поняттям підозрюваного, оскільки воно відрізняється від побутового розуміння. Підозрюваний – це не просто особа, щодо якої у слідства чи у журналіста є підозри щодо скоєння злочину. Відповідно до статті 43-1 „Підозрюваним визнається: 1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.” Отже, третя категорія, затриманого, насправді вже включається у поняття підозрюваного, і тому її окреме вживання не є суттєвим.

Таким чином, обмеження, встановлені в кодексі, починають діяти з того часу, коли особа була затримана чи щодо неї застосовано запобіжний засіб (підписка про невиїзд, арешт, застава та ін.). До цього моменту, на час наявності різних версій заборони на використання імен у контексті злочинів немає, однак у цьому випадку журналіст та засіб масової інформації мають усвідомлювати, що несуть усі ризики відповідальності за публікування недостовірної інформації, яку буде дуже важко довести.

Труднощі можуть виникати також з тим, що журналіст не завжди може знати, в якому процесуальному статусі перебуває особа і чи набрало законної сили рішення суду. У більшості випадків таке незнання буде не на користь журналіста. Разом з цим, можуть бути й випадки, коли журналіст не міг би знати, що особа є підозрюваною чи затриманою, оскільки слідчий та інші особи не мають права повідомляти таку інформацію, навіть якщо журналіст спробує її перевірити.

Щодо пункту 4 статті 296 виникає і ряд інших запитань. Зокрема, на кого спрямована заборона, зазначена у цьому положенні? Кому забороняється оприлюднювати ім’я? На мою думку, у першу чергу, ця заборона спрямована на осіб, яким така інформація відома в межах виконання службових обов’язків – на слідчих, які і впливають на те, що особа стає підозрюваним, затриманим та обвинуваченим. Слідчі, які розслідують справи, не повинні афішувати прізвища осіб, щодо яких ці справи порушено.

Разом з цим, заборона використовувати (обнародувати) є більш загальною і стосується всіх осіб, у тому числі й засоби масової інформації та журналістів. Термін „обнародувати” можна було би сприймати як „повідомляти вперше” і вважати, що, якщо з якихось причин інформація вже обнародувана, то її наступне використання не може шкодити. Однак, при наявності заборони на „використання” така логіка навряд чи буде підтримана судом. Тобто, кодекс забороняє будь-яке використання, навіть якщо ім’я вже було кимось згадане.

Заборона на оприлюднення жодним чином не заперечує відкритий розгляд кримінальних справ, який покликаний забезпечує чесний судовий процес. Використання імені в суді, звичайно, не може тлумачитися як заборонене використання, однак судовий репортаж про це з використанням імені може мати наслідки. Відповідно до пункту 7 статті 296 Цивільного кодексу використання початкової літери прізвища не буде порушенням права особи.

Кодекс не містить прямої відповіді на питання про те, чи дозволяється в інший спосіб ідентифікувати особу без вказівки імені. На це питання складно дати однозначну відповідь. Буква закону цього не забороняє. Якщо ж виходити з духу закону, то можна прийти до висновку про те, що така норма встановлена для захисту права особи, щодо якої ще не винесений вирок, не бути пізнаною громадськістю. З такого погляду суд може погодитися з порушенням права. З іншого боку, можна навести й аргументи на користь ЗМІ: якщо ЗМІ вкаже на особу без використання імені і вона буде впізнана, це означає, що або особа є настільки відомою, що у справі є суспільний інтерес, або особу впізнали тільки ті люди, які її знають, а, як правило, про звинувачення цієї особи вони теж уже знатимуть, тобто шкоди особі не буде.

У кодексі не вказано прямо, але я вважаю, що особа має право відкликати самостійно заборону на використання (оприлюднення) її імені. Тобто, особа може дозволити використання імені, у тому числі своїм прямим бажанням спілкувати з пресою. Ще один спосіб використання імені – це захист інтересів особи, яку затримано або обвинувачено. Використання імені в інтересах захисту особи навряд чи може бути підставою для подальшого переслідування за це.

Останнє і найважливіше – це те, що норма Закону України „Про інформацію” щодо суспільно значимої інформації продовжує діяти. У журналістів, які повідомляють про резонансні злочини, завжди залишається можливість послатися на те, що право громадськості знати цю інформацію переважає право іншої особи на її втаємничення, однак журналіст повинен бути готовий відстоювати свою позицію.

Я можу багато в чому не погоджуватися з позицією авторів Цивільного кодексу, які прописали подібну норму закону, однак я не радив би журналістам просто ігнорувати закон.

Тарас Шевченко, Інститут Медіа Права

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: