26 листопада Верховна Рада України проголосувала за введення воєнного стану в 10 суміжних з Росією та територією Придністров’я областях. Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться на всій території України або окремих його областей у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам повноважень, необхідних для відвернення згаданої небезпеки, а також тимчасове обмеження конституційних прав людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, визначивши строк дії таких обмежень.
Конституція України (ст. 64, ст. 41), Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 15) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 4) передбачають низку прав, від яких існує можливість відступити, за умов стану війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, і право на свободу вираження серед них. Зокрема, про відступ від права на свободу пересування, на справедливий суд, повагу до приватного життя, а також на ефективний засіб правового захисту на території Криму та частини Луганської та Донецької областей, Україна заявила перед Радою Європи та ООН ще у 2015 році. При цьому, подібна можливість відступу від прав існує і зараз безпосередньо в 10 областях, у яких введений воєнний стан.
Що каже закон
Уведення воєнного стану передбачає попередньо встановлену законодавчу процедуру, дотримання якої може стати підставою законності можливих обмежень конституційних прав. Конституція України передбачає, що правовий режим воєнного стану встановлюється виключно законом (п. 19 ст. 92), одночасно Конституція не може бути змінена в умовах воєнного стану (стаття 157), проте це не виключає можливості прийняття нової Конституції. При цьому, серед повноважень Президента України пункт 20 статті 106 вказує та підтверджує ЗУ “Про нацбезпеку”[1] (п. 13 ст. 13), що останній приймає рішення про мобілізацію та введення воєнного стану у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Саме до компетенції РНБО належить розгляд питань про введення воєнного стану[2] (ст. 4), а також координація та контроль переведення ЦОВВ, ТОВВ, ТО ЦОВВ, ОМС в режим воєнного стану, дотримання конституційних прав, забезпечення громадського порядку в згаданих умовах. Підписаний Указ Президента про введення воєнного стану негайно вноситься на розгляд Верховної Ради, яка у дводенний строк на позачерговому засіданні, без голосування про включення до порядку денного, з можливістю відсутності попередньої підготовки комітетів, за процедурою першого читання та прийняття закону в цілому. Рада може прийняти закон про затвердження відповідного указу повністю, частково з рекомендаціями або відхилити проект. Звідси, у випадку, коли указ затверджується частково з рекомендаціями, чинним є текст, затверджений Верховною Радою (ст. 189-190 Регламенту ВРУ[3]).
Саме базуючись на цьому алгоритмі 26 листопада було прийнято Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану“”[4], де було введено воєнний стан в 10 областях строком на 30 днів.
Що може бути обмежено
Затвердження Парламентом Указу про введення воєнного стану спричинило введення в дію спеціального законодавства та норм окремих законів, що стосується і можливих обмежень діяльності медіа. При цьому, прийнятий Указ[5] не містить жодних положень, що містять обмеження конституційних прав і свобод громадянина, проте Закон передбачає таку можливість. Зокрема, у ст. 8 вказано, що місцеві військові адміністрації разом з військовим командуванням можуть самостійно або з залученням органів влади запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, Серед можливих обмежень:
- регулювання роботи підприємств телекомунікацій, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій, телерадіоцентрів та інших підприємств, установ, організацій і закладів культури та засобів масової інформації,
- використання місцевих радіостанцій, телевізійних центрів та друкарень для військових потреб
- проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення;
- заборона роботи приймально-передавальних радіостанцій особистого і колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі.
У разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану адміністрації уповноважені вилучати у підприємств, установ і організацій усіх форм власності, окремих громадян телекомунікаційне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп’ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв’язку. Як наслідок, це зможе спричинити труднощі в діяльності ЗМІ, проблеми зі зйомкою певних об’єктів тощо. Більше того, введення воєнного стану означає початок особливого періоду, згідно з ЗУ “Про оборону України”[6] (ст.1), де участь в організації використання та контролю інформаційним простором бере і Генеральний штаб Збройних Сил України.
Посилення покарання
Уведення воєнного стану встановлює дещо видозмінене законодавче регулювання, яке може приховувати за собою ризики для свободи слова зокрема. Насамперед варто звернути увагу на кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство.
Кримінальний кодекс України[7] (далі – Кодекс) визначає певні особливості, які виникають у зв’язку з введенням воєнного стану. Пункт 11 статті 67 Загальної частини Кодексу визначає, що вчинення злочину з використанням умов воєнного стану вважається обставиною, що обтяжує покарання. Крім того, окремим розділом особливої частини (Розділ ХІХ – Військові злочини) передбачена відповідальність за злочини вчинені військовими у в умовах воєнного стану (непокора, невиконання наказу, опір начальникові тощо), а також диспозиція статті 111 (державна зрада) виділяє окремий склад злочину: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану.
Судова практика розглядає подібне діяння у таких формах, як відмова у службі у ЗСУ і намір проходити службу у Збройних силах РФ, перехід на бік так званої ДНР, що підтверджувалось публікацією фото у військовій формі неукраїнського зразка шевроном ДНР в соціальній мережі[8], отримання паспорта громадянина РФ та укладення контракту з військами РФ тощо. Крім того, суди визначають, що перехід на бік ворога – це надання безпосередньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту[9].У цій ситуації може існувати певний ризик і для свободи слова, коли вираження різних осіб на суперечливі теми може потенційно бути сприйняте як вчинення злочину.
Вартим уваги є і спеціальні норми кримінального процесуального законодавства. Зокрема, на місцевості, де діє воєнний стан, розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів, а також– постановлення ухвали про надання такого доступу віднесений до компетенції прокурора (загальне правило – слідчий суддя). Теж саме стосується обшуку та отримання дозволу на проведення негласних слідчих дій (стаття 615, а також – 163,164, 234, 235, 247, 248). В умовах воєнного стану Кримінальний процесуальний кодекс надає повноваження прокурору щодо обрання арешту (до 30 діб) як запобіжного заходу у випадку вчинення окремих злочинів проти авторитету держави, терористичні злочини, створення не передбачених законом воєнізованих формувань, вчинення масових заворушень, злочинів проти працівників правоохоронних органів, деяких злочинів проти правосуддя – і злочинів проти миру, безпеки людства[10].
В цьому контексті варто згадати останні справи Європейського суду з прав людини розглянув питання свободи вираження у розрізі відступу від основоположних прав. У справі Şahin Alpay v. Turkey[11] хоч мова йшла про відступ під час введення надзвичайного стану після спроби військового перевороту в Туреччині, Суд наголосив, що “критика уряду та публікація інформації, яку лідери держави вважають такою, що загрожує інтересам національної безпеки не повинна спричиняти кримінальні звинувачення в особливо тяжких злочинах, таких як участь у терористичній організації чи допомога такій організації, пропаганда тероризму; дії, спрямовані на повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Більше того, навіть якщо було порушене відповідне провадження, досудове ув’язнення повинно застосовуватися лише як особливий захід у винятковому випадку, коли всі інші способи виявилися неспроможними повністю забезпечити належне ведення провадження” (§181).
Кібербезпека
Іншим важливим питанням, на яке варто звернути увагу, проте щодо якого не існує достатньо інформації – це кібербезпека в умовах воєнного стану. Основним актом, що регулює питання кібербезпеки є Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”[12]. Одним з ключових питань Закону – це встановлення правового режиму діяльності об’єктів критичної інфраструктури (ОКІ) та об’єктів критичної інформаційної інфраструктури (ОКІІ), якими вважаються інформаційні або комунікаційні системи, кібератака на які вплине на безпосереднє функціонування об’єкта критичної інфраструктури. При цьому, перелік таких об’єктів визначається Кабміном і повинен бути розроблений, відповідно до Концепції Уряду, впродовж двох років. Законодавчо визначено, що до переліку можуть бути віднесені підприємства усіх форм власності, які надають послуги та провадять діяльність у сфері енергетики, транспорту, виробництва харчування, сільського господарства, охорони здоров’я, є комунальними, аварійними службами, а також – стратегічно важливі для держави чи є об’єктами потенційно небезпечних технологій та виробництв[13]. Ключовим надання статусу ОКІ є негативні наслідки, до яких може призвести кібератака, причому незалежно від виду інформації, що обробляється такими системами[14]. Серед негативних наслідків можна перерахувати: виникнення надзвичайної ситуації, негативний вплив на стан енергетичної, екологічної безпеки, на стан обороноздатності, систему державного управління, стале функціонування транспортної системи, взаємодію з інфраструктурами інших держав, та на суспільно-політичну ситуацію в державі та негативний імідж останньої. Проте, конкретного Переліку таких об’єктів досі не існує і їх встановлення можливе емпіричним шляхом: водоканали, дамби, мости та ін. Повноваження контррозвідувального кіберзахисту, включаючи захист об’єктів критичної інфраструктури покладені на Службу безпеки України[15] (п 3 ст. 19 ЗУ “Про службу безпеки України”).
Законодавство Європейського Союзу містить дещо інше визначення “критичної інфраструктури” та рівнів захисту інформації щодо таких об’єктів. Зокрема, Директива 2008/114/ЕС відразу визначає лише “чутливу інформацію, що стосується захисту критичної інфраструктури” – інформацію, розкриття якої може призвести до використання для планування та дій з метою порушення роботи або знищення об’єктів критичної інфраструктури[16].
Звідси, потенційним ризиком для свободи слова та свободи інформації може стати не лише питання зйомки чи доступу до таких об’єктів, а й питання свободи поширення та отримання інформації, причому як інформації з обмеженим доступом, так і відкритої.
Де є ризик?
Аналізуючи особливості українського законодавства під час воєнного стану, можна дійти висновку про те, що загрози свободі слова можуть виникати на рівні не лише обмеження діяльності медіа, захисту прав журналістів, а й питання доступу до чутливої інформації, що може призвести згодом до численних зловживань з боку влади. Саме тому, в процесі діяльності журналістів (як і будь-яких інших осіб), варто мати на увазі:
- обмеження права на свободу вираження може бути передбачене лише в Указі Президента України про введення воєнного стану, затвердженого Верховною Радою. У такому випадку, місцеве військове командування та військові адміністрації матимуть повноваження вводити низку заходів, що можуть обмежити роботу ЗМІ. Також місцеві органи влади матимуть повноваження вилучати телекомунікаційне обладнання, телевізійну, відео- та аудіоапаратуру, комп’ютери, та інші засоби зв’язку (для прикладу – смартфони тощо) у разі потреби;
- введення воєнного стану означає введення окремих положень Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. У кримінальному законі – це вчинення будь-якого злочину з використанням воєнного стану є обставиною, що обтяжує покарання, перехід на бік ворога в умовах воєнного стану кваліфікується як державна зрада, коли у звичайний час такі дії взагалі не утворюють складу злочину, а також наявність низки кваліфікованих складів військових злочинів, предбачених Розділом ХІХ Особливої частини ККУ. У кримінальному процесі ж встановлений особливий режим досудового дослідування під час воєнного стану, де прокурор може розглядати клопотання та постановлювати ухвали щодо тимчасового доступу до речей та документів, обшуків та негласних слідчих дій. Крім того, прокурор отримує повноваження застосовувати арешт як запобіжний захід у випадку вчинення низки злочинів проти авторитету держави, громадського порядку, миру та безпеки людства.
- введення воєнного стану означає початок особливого періоду для Збройних Сил України, де Генеральний Штаб ЗСУ бере участь і в захисті інформаційного простору України. Також, Кримінальний кодекс передбачає відповідальність у вигляді позбавлення волі від 5 до 8 років за перешкоджання законній діяльності ЗСУ (ст. 114-1). Крім того, Служба безпеки України отримує спеціальні повноваження щодо контррозвідувальних дій щодо кібербезпеки, захисту ОКІ.
- законодавство у сфері кібербезпеки встановлює режим захисту особливих об’єктів, доступ до інформації яких може бути обмежений у випадку, якщо Урядом буде затверджений відповідний Перелік об’єктів критичної інфраструктури. Це ж стосуватиметься заборон щодо особистого доступу чи зйомки таких об’єктів.
Список скорочень:
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ЗУ – Закон України
РНБО – Рада національної безпеки та оборони України
ЦОВВ – Центральні органи виконавчої влади
ТОВВ – територіальні органи виконавчої влади
ТО ЦОВВ – територіальні органи центральних органів виконавчої влади
ОМС – органи місцевого самоврядування
ВРУ – Верховна Рада України
ОКІ – об’єкти критичної інфраструктури
ОКІІ – об’єкти критичної інформаційної інфраструктури
ЗМІ – засоби масової інформації
ККУ – Кримінальний кодекс України
ЗСУ – Збройні Сили України
[1] Закон України “Про національну безпеку України”: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19/print.
[2]Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України”: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/183/98-%D0%B2%D1%80/print.
[3] Закон України “Про Регламент Верховної Ради України”: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1861-17/print.
[4] Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні””: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2630-viii.
[5]Указ Президента України №393/2018: https://www.president.gov.ua/documents/3932018-25594.
[6] Закон України “Про оборону України”: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12/print.
[7] Кримінальний кодекс України: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print
[8] Вирок Куйбишевського районного суду Запорізької області №319/85/18 від 15 листопада 2017 року: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70280831.
[9] Вирок Вінницького міського суду №127/21401/15-к від 16 червня 2016 року: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58395740
[10] Кримінальний процесуальний кодекс України: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/print
[11]Şahin Alpay v. Turkey, Application no. 16538/17, 20 June 2017: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-181866.
[12]Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2163-19/print.
[13]Кіберневизначеність: : на кого впливає та які ризики приховує Закон «Про основні засади забезпечення кібербезпеки в Україні»: https://cedem.org.ua/analytics/kibernevyznachenist-na-kogo-vplyvaye-ta-yaki-ryzyky-pryhovuye-zakon-pro-osnovni-zasady-zabezpechennya-kiberbezpeky-v-ukrayini/
[14]Постанова КМУ №563 від 23 серпня 2016 року: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249267402
[15] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19/print
[16] Council Directive 2008/114/ЕС of 8 December 2008: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32008L0114&from=EN
