26 березня 2020 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (заява № 10090/16). У цій справі оскаржувалась відмова Центральної виборчої комісії надати автобіографії кандидатів у народні депутати. ЄСПЛ визнав порушення Україною статті 10 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а саме у відмові доступу до інформації про освіту та трудову діяльність політичних лідерів, що міститься у їхніх резюме, поданих до виборчих комісій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У листопаді 2014 року Центр демократії та верховенства права (тоді ще Інститут Медіа Права) звернувся до Центральної виборчої комісії із проханням надати копії автобіографій очільників виборчих списків 6 політичних партій, які перемогли на виборах до Верховної Ради у 2014 році – Віталія Кличка, Юлії Тимошенко, Олега Ляшка, Арсенія Яценюка, Ганни Гопко та Юрія Бойка. Комісія відмовилась надати документи, посилаючись на конфіденційність відомостей.

Справу підтримав Фонд захисту права на доступ до інформації, відтак вона пройшла усі три інстанції судового провадження.

Попри детальне обґрунтування порушень законодавства розпорядником інформації, зокрема, неправомірного віднесення до конфіденційної інформації відомостей про трудову, громадську діяльність та склад сім’ї політиків, суди першої та апеляційної інстанції стали на сторону відповідача. Також, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що викладені доводи «не викликають необхідності перевірки матеріалів справи» і відмовив у відкритті касаційного провадження, тобто визначив скаргу як необгрунтовану.

Проте, наша організація подала заяву до Європейського суду з прав людини з вимогою визнати ненадання автобіографій лідерів політичних партій у відповідь на запит громадської організації порушенням права на свободу вираження поглядів, що гарантовано статтею 10 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція).

РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЄСПЛ розглянув справу у розрізі критеріїв, встановлених у справі Magyar Helsinki Bizottság vs. Hungary:

•         мета запиту на інформацію;
•         характер запитуваної інформації;
•         роль запитувача у “отриманні та передачі” інформації громадськості; 
•         чи готова (створена) та доступна запитувана інформація.

Суд зазначив, що хоча у запитуваній інформації і містились особисті дані, пов’язані з освітою та професійною діяльністю політичних лідерів, розголошення цієї інформації не піддало б політичних лідерів публічному обговоренню більшому, ніж вони могли б сподіватись, зареєструвавшись як топ-кандидати партій, що беруть участь у парламентських виборах.

Також, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було застосовано «трискладовий тест» – юридичну конструкцію, яка фактично зобов’язує розпорядника інформації оцінювати обставини справи, «балансувати», що переважить: право на приватність чи право на отримання інформації і т.д.

Як зазначив Суд: «стосовно інформації, що стосується освіти та трудової діяльності кандидатів, національні суди не провели належного балансування, порівнюючи шкоду, яку будь-яке розкриття може завдати інтересу політиків у нерозголошенні інформації, з наслідками для ефективного здійснення свободи вираження поглядів організації-заявника. Вони, очевидно, намагалися врахувати останній аспект, зробивши висновок, що не було необхідності розкриття інформації з точки зору ефективного здійснення виборчих прав. Однак не було спроб оцінити попередній аспект балансування: ступінь потенційного шкідливого впливу на конфіденційність політиків».

Підсумовуючи, зазначимо, що Європейський суд з прав людини визнав порушення Україною статті 10 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, а саме у відмові доступу до інформації про освіту та трудову діяльність політичних лідерів, що міститься у їхніх резюме, поданих до виборчих комісій.

Рішення ЄСПЛ за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-201896