Наприкінці жовтня 2025 року Європейська Комісія оприлюднила щорічний Звіт про розширення ЄС (EU Enlargement Report), у якому оцінила прогрес країн-кандидатів на шляху до членства в ЄС. Для України цей документ є вагомим політичним сигналом про спостереження Євросоюзу за нашими успіхами та невдачами: втіленням реформ, зміцненням інституційної стійкості, змінами суспільної динаміки.
Цьогоріч Єврокомісія наголосила на силі українського громадянського суспільства, підкреслила позитивне посилення взаємодії ОГС із урядом та парламентарями. Єврокомісія прямо відзначила, що громадянське суспільство відіграє “ключову роль у захисті демократичних процесів, наданні допомоги населенню та контролі за урядовими політиками”.
Європейська Комісія також високо оцінила активність українських неурядових організацій та їхній внесок у відновлення і реформування України. У звіті наголошено, що громадянське суспільство “залишається одним із найдинамічніших у регіоні” та має “суттєвий вплив на формування публічних політик, зокрема у сферах сприяння доброчесності, прав людини, гендерної рівності та соціальної згуртованості”.
Водночас, Звіт чітко окреслює і низку викликів, із якими стикається громадський сектор, зокрема скорочення обсягів міжнародного фінансування, перевантаження організацій через збільшення потреб громад, а також визначає необхідність системнішої взаємодії між владою та організаціями громадянського суспільства.
Окремий акцент у Звіті зроблено на волонтерській діяльності. Тисячі громадян/ок України та іноземних-волонтерів/ок долучилися до волонтерської допомоги військовим, переміщенним особам, громадам, а також критично важливим для країни службам і установам, як то ДСНС та лікарням. Фактично, своїм внеском вони заповнили прогалини у постачанні та забезпеченні, які виникли через війну. Український волонтерський рух відзначений Єврокомісією як “один із двигунів соціальної стійкості”.
Проте, як зазначено у Звіті про розширення, волонтерський рух залишається вразливим у правовому полі. Законодавча база для ефективного та сталого здійснення волонтерської діяльності потребує системних реформ і стратегічного планування. Зокрема, першим кроком до систематизації державної політики у сфері волонтерства було б затвердження Державної цільової програми з розвитку волонтерської діяльності до 2030 року, із закладенням відповідного фінансування для імплементації завдань та заходів такої Програми.
Українські організації громадянського суспільства вже зараз спільно з урядом працюють над подоланням визначених Єврокомісією викликів. Зокрема, Центр демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) – як партнер Міністерства соціальної політики, сім’’ї та єдності та Національної соціальної сервісної служби України – долучений до напрацювання проєкту Державної цільової соціальної програми з розвитку волонтерської діяльності на період до 2030. Концепція цієї Програми була презентована у вересні цього року.
Затвердження та реалізація Державної цільової програми з розвитку волонтерської діяльності в Україні на період до 2030 року включено до розділу IV.B “Національні правові, регуляторні та політичні рамки для інститутів громадянського суспільства (ІГС)” Євроінтеграційної дорожньої карти з питань функціонування демократичних інституцій. Нагадаємо, програма передбачає заходи з підвищення інституційної спроможності організацій, що залучають волонтерів, налагодження ефективної взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування, створення умов для посилення соціального захисту й розширення соціальних гарантій для волонтерів, а також підвищення суспільного визнання волонтерства.
ЦЕДЕМ також експертно координує ініціативи, спрямовані на оновлення та покращення законодавчого становища волонтерів/ок та організацій, що їх залучають.
Одним із ключових напрямів є спрощення міграційних вимог для іноземних волонтерів/ок і гуманітарних працівників/ць – зокрема, скасування обов’язкової довгострокової візи D під час оформлення посвідки на тимчасове проживання на час воєнного стану.
Сьогодні іноземні волонтери/ки та працівники/ці міжнародних гуманітарних організацій стикаються із низкою бар’єрів щодо в’їзду та перебування в Україні. Віза типу D потрібна для оформлення посвідки на тимчасове проживання, проте для громадян країн з безвізовим режимом, зокрема ЄС, Великобританії чи Канади, вона є формальністю, яка не слугує підставою для в’їзду. Оформлення візи D можлива лише за межами України, тому волонтери змушені повертатися в країну свого громадянства, що затягує їхнє залучення до роботи. Крім того, високі консульські збори, що варіюються від 60 до 800 доларів США залежно від країни громадянства, створюють фінансовий тиск на волонтерів, які працюють безоплатно, а плата за терміновий розгляд документів під час війни може збільшуватися у два рази.
Цей виклик представники/ці волонтерських та експертних спільнот визначили ще у 2023 році під час аналітичної роботи над розділом 5 Карти правових реформ. На початку 2025 року питання спрощення умов для довгострокового перебування в Україні іноземних волонтерів та працівників гуманітарних неурядових організацій також увійшло до Євроінтеграційної дорожньої карти з питань функціонування демократичних інституцій. Це означає, що вдосконалення візових та міграційних процедур для таких фахівців тепер розглядається не лише як внутрішня потреба України, а й як частина євроінтеграційних зобов’язань, що вимагає відповідних кроків з боку уряду та парламенту. Нині ЦЕДЕМ, у партнерстві з Управлінням ООН з координації гуманітарних справ (OCHA) і міжнародною благодійною організацією “People in need”, опікується адвокацією законопроєкту № 13071 (“Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус іноземців…» щодо скасування візових вимог для іноземців-волонтерів”). Нині законопроєкт готується до другого читання у Верховній Раді України.
Водночас, є низка інших важливих питань законодавчого регулювання волонтерської діяльності, які поки що не знайшли свого відображення в дорожніх євроінтеграційних картах, але є ключовими для системних змін у сфері діяльності організацій громадянського суспільства. На них також наголошено у Звіті про розширення ЄС. Це, зокрема, стосується питання надання державної допомоги волонтерам/кам та членам їхніх сімей у разі загибелі або отримання інвалідності під час виконання волонтерської діяльності.
Ця проблема особливо гостро постала в умовах широкомасштабної війни, коли тисячі людей щодня ризикують життям, надаючи підтримку військовим, мешканцям окупованих територій, переміщенним особам тощо. За даними благодійної організації “Координаційний гуманітарний центр”, яка співпрацює з понад 480 локальними та міжнародними організаціями, проблема загибелі та травмування волонтерів/ок під час війни є надзвичайно серйозною. У 2024 році в Харкові відкрили Алею пам’яті волонтерів/ок, де висаджено магнолії та дуби на честь загиблих, а на стенді вказані імена 24 місцевих волонтерів/ок, які втратили життя від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ще більша кількість волонтерів/ок зазнала поранень та інвалідності.
Хоча з 2015 року діє Постанова КМУ №604, яка встановлює право волонтерів/ок, що отримали інвалідність унаслідок бойових дій, та сімей загиблих волонтерів на одноразову грошову допомогу від держави, її застосування є обмеженим. З 2015 по серпень 2025 року таку допомогу призначили лише 36 особам (а за період після 24 лютого 2022 року, допомогу отримали двоє волонтерів та вісім родин загиблих волонтерів).
Обмежене застосування Постанови пов’язане із правовою колізією, через яку право на отримання державної допомоги присуджується лише для тих волонтерів/ок, хто надає допомогу Збройним Силам України та іншим військовим формуванням. Відповідно, волонтери, які допомагали цивільному населенню під час дії воєнного стану чи надзвичайних ситуацій, не можуть нині отримати належну державну підтримку. Крім того, підтвердити факт завдання шкоди під час волонтерської діяльності складно, оскільки єдиним документом є свідчення керівника військового підрозділу, котре на практиці часто неможливо отримати. Попри звернення ОГС до Мінветеранів (яке, згідно Постанови, є формувачем міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера) щодо розширення переліку випадків та документів для отримання допомоги, пропозиції не були враховані через обмеження компетенції відомства справами ветеранів/ок.
Через обмежену сферу дії Постанови №604 постало питання альтернативних механізмів підтримки волонтерів. Одним із таких рішень є страхування життя та здоров’я волонтерів/ок. Закон України “Про волонтерську діяльність” дозволяє організаціям страхувати волонтерів, проте положення Податкового кодексу щодо оподаткування страхових платежів унеможливлюють широке застосування цієї практики. Через високі податкові ставки та відсутність спеціальних страхових продуктів організації майже не страхують волонтерів/ок, що негативно впливає на їхню безпеку.
13 вересня 2023 року, було зареєстровано законопроєкт №10040, що спрямований на створення сприятливих умов для страхування волонтерів/ок неприбутковими організаціями. Законопроєкт активно підтримують народна депутатка Олена Шуляк та ще понад 60 депутатів, а також донорська спільнота, зокрема Швейцарська агенція розвитку та співробітництва при Посольстві Швейцарії в Україні.
Незважаючи на попередні консультації, станом на листопад 2025 року законопроєкт №10040 не передається до першого читання Верховній раді. ЦЕДЕМ пропонує відновити відкритий діалог із провідними Міністерствами та службами, і сформувати компромісний проєкт закону, який би враховував інтереси волонтерів/ок та організацій, що їх залучають, і забезпечував надійний механізм фінансової підтримки та страхового захисту для тих, хто щодня ризикує життям, допомагаючи України та її громадянам.
Ці та інші ініціативи ЦЕДЕМ відповідають як запитам української спільноти волонтерів/ок, так і рекомендаціям Єврокомісії щодо створення сприятливого середовища для громадянського суспільства та волонтерської діяльності, розвитку культури громадської участі. Саме такі зміни наближають Україну до практик ЄС, де волонтерство є частиною громадянської ідентичності. І надзвичайно важливо, аби держава закріпила напрацювання громадськості політичними рішеннями, водночас враховуючи рекомендації та настанови ЄС.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Вступаємо в ЄС разом”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродженн
