Як меми (не) захищаються авторським правом

Січень 29, 2020

Більшість усього незвичного для

 людини можна підсумувати одним словом: “культура”.

Dawkins, R. (1989). The selfish gene

Феномен, що набув особливого значення та поширення завдяки всесвітній мережі і без сумніву поділив хід культурного розвитку на “до” і “після”. Його сутність намагаються проасоціювати з розумінням гену, наголошуючи на його визначенні як одиниці передачі інформації. Водночас, це – культурний індикатор, який став одним із символів цифрової ери. У 2013 році, після публікації віральної (такої, що дуже швидко поширюється через Інтернет) картинки на Reddit, він одночасно репрезентував початок популяризації пост-цифрової естетики. Без нього вже неможлива сучасна політика та публіцистика, заразом, його існування під загрозою без тонкого почуття гумору, смаку та базового розуміння особливостей комунікацій. Очевидно, далі мова піде про меми, унікальну та водночас дуже традиційну форму поширення інформації. 

Мем – одиниця культурної інформації (аудіовізуальна, текстова), яка володіє віральною швидкістю поширення від людини до людини, часто маючи сатиричний або ж іронічний контекст. До того ж, популярність цього явища створює і низку правових невизначеностей, особливо в темі авторського права. Перш за все, це пов’язано з використанням чужого контенту (фото, відео, стоп-кадрів, аудіо тощо) як основи для візуалізації більшості жартів, а також завантаження контенту, який може мати незаконне походження. Другим питанням є проблема втручання у приватність, найбільш класичний випадок – поширення зображення особи без її згоди. Третій момент – це зміст жарту та наскільки здатна його захисти свобода вираження поглядів. Наведені питання дуже об’ємні та потребують окремих досліджень, тому в цьому огляді зосередимося лише на авторському праві і зовсім трішки – на питанні змістів. 

Національне законодавство

Очікувано, що українське законодавство у сфері авторського права не містить прямої відповіді на питання, чи захищені меми авторським правом і чи законно використовувати чужий контент для їх створення. До того ж, усе ще актуальними для аналізу можуть залишатись загальні регулювання, як от виключне право автора на використання твору у будь-якій формі, а також – виключне право забороняти чи дозволяти іншими особами використовувати твір. Зокрема, право використання включає в себе і будь-яку переробку та адаптацію. Попри це, український закон дозволяє використовувати правомірно оприлюднені літературні, музичні, художні та інші твори без дозволу автора (але зі згадкою автора і джерела запозичення) для створення іншого твору в жанрі пародії, попурі (а значить, і колаж?) або карикатури (п. 9-1 ст. 21 ЗУ “Про авторське право та суміжні права”). Звідси, виходячи з розуміння терміну “мем” та його сатиричної природи, його можна співвіднести з визначеннями пародії та карикатури і тим самим, легалізувати його походження. 

Європейська директива і потенційна небезпека

Питання теми захисту мемів та їх вільного поширення стало особливо актуальним на початку 2019 року, коли була прийнята Директива Європейського парламенту щодо авторських та суміжних прав на єдиному цифровому ринку (Directive on copyright and related rights in the Digital Single Market). Детальніше, мова йде про кілька статей, які спричинили велику стурбованість щодо свободи поширення інформації: стаття 15 (так званий “податок на лінки”) та стаття 17 (“фільтри на завантажений контент”). Безпосередньо перешкодити поширенню мемів може саме стаття 17 Директиви, оскільки згадана норма передбачає обов’язок платформ слідкувати за правомірністю походження завантаженого на них контенту. Тобто, завантажений контент, має бути повністю легальним, маючи всі дозволи на використання запозичених творів. Згадана норма і спричинила активне обговорення щодо можливого обмеження поширення мемів, оскільки останні досить часто базуються на запозичених творах. Попри це, дискутована стаття містить окремі винятки, які, як і у прикладі з українським законодавством, можуть покрити це питання. Зокрема, частина 7 статті 17 Директиви передбачає, що держави-члени ЄС мають забезпечити [в національному законодавстві – прим.] користувачам можливість покладатися на декларовані винятки з правила завантаження абсолютно легальних творів, додаючи контент на онлайн-платформи, у випадках:

а) цитування, рецензування, критики;

б) використання з метою пародії, карикатури, пастишу.

З цього випливає, що поширення мемів може охоплюватись визначенням пародії або ж карикатури, відповідно, може бути безперешкодно завантажено на онлайн-платформи. Наскільки це стосується України? Безпосередньо дія згаданої Директиви не поширюється на Україну, проте, нові правила застосовуватимуться до платформ, доступних і українським користувачам. Зокрема, частина офісів цифрових платформ, які охоплюють український сегмент, розташовані в Ірландії, що є країною-членом ЄС: Google, Twitter International Company, Facebook і тд. Звідси випливає, що згадані платформи також запровадили правила, які діють і для українських користувачів. 

Дуже справедливе використання

У той час, коли європейське законодавство відносно недавно розробило законодавчу базу, що охоплює питання завантаження мемів на різні ресурси, американська правова система також напрацювала окремий підхід до цього питання. І відповідь цьому – доктрина добросовісного, або ж справедливого використання (fair use), закріплена в Digital Millenium Copyright Act, та розвинута в судовій практиці, що дозволяє за певних умов використовувати контент, захищений авторським правом, без дозволу власника цих авторських прав. Зокрема, у США “добросовісним вважається використання захищених авторським правом творів у коментарях, у критиці, в новинах, а також з освітньою або науково-дослідною метою”. При цьому, факт добросовісного використання визначається в судовому порядку. У процесі аналізу подібного контенту, суд застосовує чотири критерії:

  • наскільки використаний матеріал трансформує задум або зміст оригінального твору, чи це просто скопійований матеріал;
  • походження захищеного авторським правом твору: використання оригінальних матеріалів з документальних творів має більше шансів бути добросовісним, аніж з художніх;
  • обсяг і значимість використаної частини твору порівняно з усім захищеним твором: запозичення маленьких частин матеріалу має більше шансів бути добросовісним, але якщо це маленьке запозичення становить “суть” твору – принципи добросовісності будуть порушені;
  • ризик впливу на ринкову вартість захищеного твору: використання, що перешкоджатиме власнику прав отримувати дохід від оригінального твору має дуже мало шансів бути добросовісним. Проте, суд може робити винятки, наприклад, для пародій.

Отже, використання чужого контенту для мемів можна назвати законним, якщо при цьому було використано маленький відсоток оригінального (захищеного авторським правом) матеріалу, а також якщо мета створення мему пародія, жарт тощо. В будь-якому випадку, американське законодавство також не має однозначної відповіді на питання чи повинен захищатись контент, який використовують для створення мемів. Так, бувають ситуації, коли автор мему є одночасно і автором запропонованого контенту, а отже й має законне право на використання свого твору. Водночас, все ще лишаються питання до правової природи мемів, їх перетворення з чогось більш статичного (для прикладу, зображення) в щось більш динамічне, яке має віральне поширення. Це спонукає припустити, що “спектр використання мемів може дозволити розглянути меми, зважаючи на їх унікальні характеристики, більше як ідеї”, які, як відомо, не захищені авторським правом, що було підкреслено в статті Stacey M. Lantagne “Famous on the Internet: the spectrum of Internet memes and the legal challenge of evolving methods of communication”.

Коли зміст переважає форму

Окрім вільного поширення і створення мемів через встановлені регулювання авторського права, варто дивитися й на зміст того чи іншого зображення, та питання їх захисту в контексті свободи вираження поглядів. Особливо, це може стосуватись активного їх використання в політичному чи релігійному дискурсі. Практика Європейського суду з прав людини містить цілий масив рішень, який торкається вільного поширення іронії чи сатири. Зокрема, у справі Ziembinski v. Poland (No.2) суд встановив порушення свободи вираження поглядів, коли редактора засудили та оштрафували за публікацію критичної статті про місцевих чиновників. У своїй статті, де була гостра критика плану місцевої влади щодо перепелиних ферм, автор використав слова “дурень” (numbskull), “позер” (poser) тощо, щоби описати чиновників, яких чітко не було вказано в статті. У своєму рішенні суд розглядав статтю як сатиричний твір, який стосувався теми, яка мала публічний інтерес, а вжиті автором ремарки не вийшли за межі прийнятного рівня перебільшення. Більше того, у справі Vereinigung Bildender Künstler v. Austria, де влада заборонила карикатурну виставку через її непристойність (це був колаж картин відомих світових публічних фігур, зображених в сексуальних позах), суд зазначив, що митці та ті, хто просувають свої роботи, не можуть бути застраховані від можливих обмежень, передбачених п. 2 ст. 10 Конвенції. Більше того, суд зазначив, що “сатира є формою художнього самовираження і соціального коментування, і за своїми притаманними рисами перебільшення та спотворення дійсності, природно, має на меті спровокувати і загітувати”. Саме тому, подібні випадки повинні розглядатись судом з особливою ретельністю. Натомість, у 2005-2006 рр. виник так званий “карикатурний скандал” у Данії, викликаний публікацією серії карикатур у виданні Jyllands-Posten, яка містила зображення пророка Мухаммеда, однієї з ключових фігур ісламу. Серед цих зображень була і карикатура пророка з зображенням бомби в його тюрбані. Серія карикатур викликала хвилю протестів серед послідовників ісламу по всьому світу, адже зображення пророка заборонене канонами релігії. Публікація створила дискурс (доповідь спеціального доповідача пана Doudou Diène про сучасні форми расизму, расової дискримінації, ксенофобії та пов’язаної з цим нетерпимості), який охопив як захист свободи вираження поглядів та критики ісламу, так і звинувачення в ісламофобії та інших формах ксенофобії. Як інший, більш свіжий приклад, можна навести публікацію у згаданій вище данській газеті карикатури на тему поширення коронавірусу з китайським прапором, на якому замість п’яти жовтих зірок зображена фігура, схожа на вірус. 

Наведені приклади дуже чітко підкреслюють важливість форми вираження у процесі обговорення суперечливих тем. Так, сатира може допомогти більш гостро, без надмірного використання умовностей та політкоректних кліше, розкрити ту чи іншу проблему. Водночас, це може викликати необхідність захищати своє право на свободу вираження не лише на рівні дискусій, а й в судовому порядку. 

Висновок

Мем, як форма передачі інформації має складну, з правової точки зору, природу та досить неоднозначне розуміння. Існує припущення, що мем можна сприймати як символ, або ж як ідею, зважаючи на швидкість її поширення та сприйняття людьми, як чогось загальновідомого та неунікального. Подібні властивості значно ускладнюють розуміння мему як окремого об’єкта авторського права. Як наслідок, це відображається і на проблемі правомірності запозичення творів для створення мемів. При цьому, розуміння мему через його зміст допомагає чітко віднести це явище до сатири, яке в свою чергу, є частиною свободи мистецького вираження. Звідси, якщо визнати мем об’єктом авторського права, це надасть йому окремого захисту, однак вимагатиме більш ретельного підходу до використання чужого контенту.