Гей, спадщино, ти чому така публічна?

Червень 28, 2020

Час плинний, строк дії авторського права – теж. Французький дослідник Анрі Дебуа у роботі “Le droit moral en France” підкреслював, що авторське право прагне захистити в першу чергу автора, а не суспільство[1]. Так, авторське право міцніше за ваші стосунки, але теж не вічне. Що тоді стається з твором, у якого минув строк охорони?

Принцип роботи: строки і територія

Захищати авторське право на міжнародному рівні почали ще у 1886 році з прийняттям Бернської конвенції. Вона передбачає, що термін охорони прав становить увесь час життя автора і 50 років після його смерті.

Водночас, країни мають право перевищувати цей термін. Наприклад, в країнах ЄС, США, Україні строк дії авторського права становить весь час життя автора з моменту публікації та 70 років після його смерті, а у Мексиці цей термін становить 100 років. І коли, нарешті, строк спливає – твір переходить в публічне користування (Public Domain), стаючи вільним та безкоштовним. Більше того, вже не обов’язково вказувати автора, але ніхто не забороняє на нього посилатись. Наприклад, Вірджинія Вульф померла в 1941 році, тому її твори вільно використовуються з 2012 року.  Відповідно, щоб визначити, чи можна використовувати твір вільно, необхідно знати дві речіі: хто автор та коли він помер.

Однак і цього може бути недостатньо. Охорона твору буквально може поширюватися і на переклади та інтерпретації. “Гордість і упередження” Джейн Остін опублікували в 1813 році, авторка померла в 1817, зрозуміло, що оригінальна публікація вже давно не захищається авторським правом. Проте, охоронюваними є переклади, фільми 1995 і 2005 року, а також роман та фільм “Гордість і упередження і зомбі”. Так, нові редакції чи інтерпретації твору створюють нові права для авторів таких редакцій та інтерпретацій.

Не слід забувати і про складніші варіації. У випадку, коли мова йде про співавторство, відлік у 70 років починається з моменту смерті останнього зі співавторів. З анонімними творами ситуація цікавіша. Відлік 70 років стартує з моменту публікації, проте, якщо автор вирішить про себе заявити у цей час, то захист триває все життя цього автора і 70 років після смерті.

Ще складніше зі спадкоємцями, адже до них від автора переходять майнові права. Віктор Ґюго у своєму “Discours D’ouverture Du Congrès Littéraire International de 1878” проявляв скептицизм щодо переходу частини авторських прав до нащадків, вказуючи, що ми не повинні “плутати нащадка крові з нащадком духу”, оскільки якщо “вони не створили книгу, вони не мають авторських прав на неї”[2]. Попри це, наприклад, за українським законодавством, спадкоємці користуються правом слідування. Це можливість упродовж строку охорони отримувати 5% від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, в галереї, салоні чи крамниці,., що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору.

Більше того, вони можуть захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, якщо це може зашкодити репутації автора. Подібна ситуація виникла із щоденником Анни Франк, свідченням Голокосту під час Другої світової війни. Авторка заповіла, що твір, після її смерті, переходить в публічне користування. Проте, її батько заявив, що є співавтором щоденника, тим самим, продовжуючи строк охорони твору ще на кілька десятків років.

Окрім цього, ще є низка об’єктів, які від моменту свого створення перебувають у публічному використанні. Мова йде про судові рішення, офіційні документи політичного, публічного та адміністративного характеру, сюди ж відносимо і закони. Є питання щодо авторського права на законопроект. Інколи, в картки українських законопроектів додають документ під назвою “Авторський колектив”. Це можна швидше вважати проявом поваги до тих, хто працював над документом, але аж ніяк не декларуванням їхніх прав на документ.

Ще потрібно враховувати, що твір може не перебувати в публічному використанні в усіх країнах. У Франції є спеціальний правовий режим – “mort pour la France”. Жертви війни (Першої, Другої світової воєн, війни в Індокитаї, Марокко тощо), які визнані митцями, отримують 30 додаткових років охорони. Наприклад, твори Антуана де Сент-Екзюпері. Він загинув у 1944, отже, творче надбання автора мало б перейти в публічне користування за звичайних умов у 2015 році, проте це станеться лише у 2045.

Попри заплутані варіації, наведені вище, існує аксіома, яка однозначно встановлює, що термін дії авторського права визначається законом країни, в якій потребується охорона. У цьому проявляється властива авторському праву територіальність дії.

Що робити у таких ситуаціях? Загальне правило зрозуміле: ознайомлюватись із законами відповідної країни, але існує кілька інструментів, які спрощують ситуацію. Для країн-членів ЄС це такі ресурси:

  • Out of Copyright – допомагає визначити статус охорони твору та пропонує алгоритм подальших дій;
  • Copyright Exceptions–- показує, які об’єкти можуть не бути під охороною авторського права, залежно від країни.

Для всіх інших країн:

  • варто загуглити “Public Domain” – і Google підкаже масиви творів, які можна використати вільно, та сотні ресурсів, де ці твори можна завантажити.

Як легально продавати репродукції

Нові інтерпретації створюють нові права. Але що робити з репродукціями? Тут, на щастя, мало складного і незрозумілого. Креативність – одна з ознак авторського твору, яка характеризує інтелектуальну роботу, унікальність та новизну об’єкта. Скановану копію твору не захистиш авторським правом, на відміну від перекладу чи адаптації книги у фільм, навіть якщо репродукція може мати якусь економічну цінність. У справі Bridgeman Art Library v. Corel Федерального окружного суду Південного округу Нью-Йорка, судді вказали, що робота, яка вимагає спеціальних навичок, але не вимагає креативності, не може захищатися авторським правом. У рішенні йшла мова про можливість безперешкодного поширення високоякісних фото з картин, які зробила бібліотека Bridgeman.  Аналогічні критерії діють і в Україні, тож у нас репродукції також можна вільно поширювати.

Причому, правова система Англії та Вельсу до 2014 року трактувала цей підхід інакше. Вважалося, що якщо робота потребує спеціальних навичок та вимагає праці “в поті чола” (sweat of the brow), такий об’єкт може отримати захист. Проте, Офіс інтелектуальної власності Сполученого Королівства у своїй записці підтвердив, що ретушовані, оцифровані зображення уже створених робіт не захищаються авторським правом, відповідно – є в публічному користуванні. Ключовим у цій ситуації є інше – не захищаються авторським правом репродукції більш давніх робіт, які вже знаходяться в публічному користуванні. Часто культурні інституції – наприклад, музеї – зберігають і роботи, захищені авторським правом, і ті, які вже знаходяться в публічному користуванні. Щодо останніх виникає найбільше труднощів, оскільки кожен може легально продавати власні репродукції Джоконди чи Створення Адама.

Вільні ліцензії: як скоротити авторському праву строк придатності

Онлайн заповнений творами, які вже є у публічному користуванні. Іноді настільки, що сервіси намагаються продавати підписки на бібліотеки з такими творами чи продавати ліцензії на уже вільні та безкоштовні роботи. Попри це, буває і навпаки: коли автори відразу хочуть передати свої роботи в публічне користування. Закон каже, що автор власноруч може позбавитися лише можливості заробити на своїй роботі, проте позбавитись авторства – ніколи. Однак наблизитись до цього –можна.

Перший варіант, найбільш радикальний – надати своєму твору універсальну ліцензію CC0, тобто – негайно передати його в суспільне користування. Так вчинили автори програми All the music – ресурсу, який збирає всі можливі варіації мелодій в межах однієї октави. Вони побачили проблему в тому, що не завжди можливо прослідкувати, чи оригінальна мелодія, яка використовується в музичному творі, а ще складніше – довести в суді відсутність плагіату. Розробники розглянули мелодію як послідовність нот в межах від 1 до 7 як множину чисел, створили всі можливі варіації таких множин – і передали свій код в публічне користування. Автори вважали мелодію математикою, яка є фактом, а значить – не захищається авторським правом.

Інший спосіб знайти безкоштовний контент – сховище Wiki Commons, яке дозволяє вільно використовувати твори. При цьому, існує декілька обмежень у використанні: ліцензії на окремі твори можуть мати додаткові вимоги щодо легального використання, а також – все ще існує ризик, що завантажений контент особа отримала нелегально.

І третій спосіб – твори, в яких є ліцензія Creative Commons. Знаходити їх можна у сховищі оригінального сайту або через фільтр Creative Commons на YouTube. Які тут обмеження: деякі з цих ліцензій можуть мати забагато обмежень: забороняти комерційне використання (CC BY-NC), забороняти модифікації (CC BY-ND) або обидві опції разом.

[1] Schrijver Eric. Copy This Book. An artist’s guide to copyright.

[2] Schrijver Eric. Copy This Book. An artist’s guide to copyright.