Мінкульт пропонує криміналізувати поширення дезінформації

Лютий 24, 2020

Занадто обширне визначення масової інформації, поділ на журналістів та професійних журналістів, позбавлення права на анонімність і це не вичерпний перелік дуже дискусійних моментів у представленому до обговорення проекту про дезінформацію.

20 січня 2020 року Міністерство культури, молоді та спорту України представило до обговорення проект закону щодо забезпечення національної інфобезпеки та права на доступ до достовірної інформації. Про це йдеться в повідомленні на сайті міністерства. Мінкульт запропонував до обговорення порівняльну таблицю, яка вміщує положення нового проекту, який в медіа середовищі вже відомий як проект закону про дезінформацію. 

Метою законопроекту є реалізація права громадян на доступ до достовірної збалансованої інформації через запровадження механізмів боротьби з дезінформацією в інформаційному просторі України та підвищення рівня медіаграмотності в умовах гібридної агресії РФ.

Законопроект по суті є низкою змін до Закону України “Про інформацію”, Кримінального, Кримінального процесуального кодексів та низки інших законів. Цими змінами пропонується суттєве доповнення та зміна термінів чинних інформаційно-медійних законів, створення інституту Уповноваженого з питань інформації, запровадження індексу довіри та встановлення кримінальної відповідальності за дезінформацію.

Термінологічний апарат проекту дає нове визначення “медіа”, “суб’єкта у сфері медіа”, “масової інформації”, а також дезінформації. Під останнім автори законопроекту пропонують розуміти недостовірну інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та проект для публічного обговорення здоров’я громадян, стану довкілля. Втім, автори розмежовують дезінформацію та недостовірну інформацію. Ідентифікуючою ознакою дезінформації є визначена законом тематика поширеної недостовірної інформації. Натомість  дезінформацією не вважаються:

  • оціночні судження, в тому числі критичні, за умови наявності мінімальної фактологічної основи; 
  • сатира та пародія, якщо під час розповсюдження чітко заявлено про сатиричний або пародійний характер розміщеної інформації; 
  • недобросовісна реклама. 

Як щодо онлайн-середовища? Визначення, передбачені проектом закону, є занадто широкими, спричиняючи як невизначеність регулювання з одного боку, так і зарегульованість з іншого. Для прикладу, термін “поширювач масової інформації особа, яка створює та/або поширює масову інформацію, тобто будь-яку інформацію, доступну для необмеженого кола осіб, охоплює практично усіх користувачів соціальних платформ. Більше того, це означає, що такий поширювач повинен публікувати свої ідентифікаційні дані, що в свою чергу порушує право на анонімність останніх. Так, не можна заперечити той факт, що запропонована схема може викрити, для прикладу, анонімні канали Telegram, які можуть використовувати з метою маніпуляцій та поширення недостовірної інформації серед багатотисячної аудиторії. Попри це, сфера регулювання закону охоплюватиме набагато більше суб’єктів, аніж лише сумнівні онлайн-ресурси.  Більше того, проект накладає обов’язок поширення лише достовірної інформації в тому числі, і на поширювачів масової інфо. “Виконання обов’язку поширювати виключно достовірну інформацію передбачає проведення перевірки її достовірності, що, в свою чергу, за задумом авторів проекту, включає перевірку її правдивості у власника інформації, встановлення наявності офіційного джерела інформації, відсутності заяв на сайті Уповноваженого стосовно дезінформації”. Звідси, це може перешкодити поширенню інформації, що має суспільний інтерес, оскільки онлайн-користувачі у своїх обов’язках практично прирівнюються до медіа

Автори пропонують встановити за дезінформацію кримінальну відповідальність у вигляді штрафу від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (9500-17000 грн., далі – ндмг) або виправних робіт строком від одного до двох років. Систематичне (більше, ніж тричі протягом одного року) умисне масове розповсюдження дезінформації, вчинене з використанням ботів, або спеціально організованої системи (групи) облікових записів або користувачів інформаційних послуг або засобів умисного фальшування (підробки) джерел інформації каратиметься позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. За фінансування таких діянь передбачена санкція у вигляді позбавлення волі від трьох до п’яти років. Якщо згадані дії особа вчинила повторно чи організованою групою, чи вони призвели до тяжких наслідків або спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі (розмір шкоди у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у 2020 році – це від 210 200 грн.) – позбавлення волі строком від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, або без такого. 

Цікаво, що у випадку розгляду кримінальної справи щодо дезінформації у касаційній інстанції, проект встановлює, шляхом доповнення Кримінального процесуального кодексу,  обов’язок Верховного Суду звернутись до Європейського суду з прав людини з проханням надати консультативний висновок. Нагадаємо, що опція звернення найвищої судової інстанції Договірної Сторони Європейської конвенції з  прав людини щодо тлумачення її принципових положень до ЄСПЛ передбачена ратифікованим Україною у 2017 році Протоколом №16 Конвенції. 

Серед інших пропонованих змін до Кримінального кодексу варто згадати:

  • криміналізація публічного виправдання умисних дій, вчинених з метою посягання на територіальну цілісність недоторканість України;
  • доповнення диспозицій статей 109 та 110 КК України (насильницька зміна конституційного ладу та посягання на територіальну цілісність) кваліфікованими складами цих злочинів, а саме – за згадані діяння, вчинені з використанням медіа або інших засобів розповсюдження масової інформації передбачене покарання у вигляді обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої. Ідентична кваліфікуюча ознака з’явилась у статтях 258-2 (публічні заклики до тероризму), 259 (завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян), 260 (заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку), 436 (пропаганда війни);
  • доповнення статті 258-2 (публічні заклики до вчинення терористичного акту) додатковим складом – публічна пропаганда таких дій. Аналогічне доповнення отримала стаття 436 (пропаганда війни);
  • нова редакція статті 171 (перешкоджання професійній журналістській діяльності): згідно з проектом, стаття захищатиме лише “професійних журналістів”, а також операторів. Крім того, автори законопроекту мають на меті збільшити розміри санкції статті коливаються у межах з 50-500 (8500-850000) ндмг (чинна редакція) до 3000-10000 ндмг (проект). Подібної редактури зазнали кілька статей Кодексу, які стосуються журналістської діяльності (345-1, 347-1, 348-1).

Також, автори додали в Кримінальний кодекс визначення оператора – особи, що на постійній професійній основі здійснює фіксацію інформації засобами відео або фото зйомки та має посвідчення, видане суб’єктом у сфері медіа.

Ба більше, проект розрізняє поняття “журналіста” та “професійного журналіста”, окремо виділяючи термін “поширювача масової інформації” як особу, яка створює та/або збирає і поширює інформацію. Перші два визначення розмежовуються діяльністю на постійній основі та обов’язковим членством професійного журналіста у запропонованій проектом органом саморегулювання – Асоціації професійних журналістів України.  При чому, діяльність професійного журналіста та журналіста відрізняються від поширювача масової інформації, згідно з поданими визначеннями, лише тим, що останній не займається редагуванням отриманої інформації. 

Серед інших новел законопроекту важливо зазначити створення індексу довіри – показника, який дозволить читачам тих чи інших новинних, інформаційних, інформаційно-аналітичних ресурсів (поширювачів масової інформації) знати про “ступінь дотримання професійної етики журналіста” останніх. Критеріями присвоєння такого індексу проект визначає: достовірність поширюваної інформації, дотримання журналістами такого поширювача масової інформації правил професійної етики журналіста, дотримання вимог щодо прозорості та правил реалізації права на відповідь та спростування дезінформації та недостовірної інформації, визначених цим Законом. Висновок щодо відповідності індексу довіри надаватимуть “незалежні організації”, що відповідають встановленим Уповноваженим вимогам та внесені Уповноваженим до переліку таких організацій. Список таких організацій розміщуватиметься на офіційному сайті Уповноваженого з питань інформації.

Наостанок, автори пропонують створити інститут Уповноваженого з питань інформації, серед завдань якого буде захист національного інформаційного простору та суспільних інтересів від поширення дезінформації, участь у формуванні державної політики у цій сфері, забезпечення функціонування так званої електронної системи довіри. Уповноважений підпорядковуватиметься Кабінету Міністрів України та буде підзвітним саме цьому органу. Серед інструментів роботи Уповноваженого буде створена так звана електронна система довіри, призначена для документообігу,  пов’язаного з поданням, розглядом та обліком заяв Уповноваженого про відповідь та про спростування дезінформації і, відповідно, для взаємодії з поширювачами масової інформації. Порядок створення та функціонування системи розроблятиметься Кабміном. Варто зауважити, що громадські організації неодноразово виступали за створення незалежного органу на кшталт інформаційного комісара, основним завданням якого мало би бути забезпечення права на доступ до публічної інформації. Запропонована ж інституція, хоч і має схожу назву, має дещо інші повноваження, ніж це існує на практиці в країнах Європи з аналогічними посадами. 

Разом з публікацією законопроекту Міністерство культури запросило стейкхолдерів (представників ЗМІ, профільних інституцій та громадських організацій, медіаекспертів та медіаюристів) до участі в стратегічному діалозі, який відбудеться 28 січня 2020 році в Києві. Реєстрація можлива за формою, проте Міністерство обмежує участь до одного представника від кожної організації. Формат стратегічної сесії передбачає тривалість 7-8 годин, обмежену кількість місць та необхідність активного залучення учасника впродовж усього часу. 

Джерело:  http://mkms.gov.ua/news/3343.html