Право на самозахист: лотерея від українських судів

Право на самозахист:
лотерея від українських судів
Кожна людина має закріплене у Конституції невід'ємне право на життя та на його захист від протиправних посягань. Водночас, не кожному вдається довести, що його дії під час захисту – це насправді не напад. І, як наслідок, іноді ті, хто правомірно захищав своє життя, опиняються у в'язниці.

Зокрема, справи Сергія Панкратова, Сергія Стерненка, Антона Фарба та інші подібні судові процеси демонструють нам: хоч законодавство й чітко встановлює винятки, за яких захист не є перевищенням меж необхідної оборони, реалії чомусь зовсім інакші. Норми працюють вибірково та не для всіх.

Саме тому кампанія ЧЕСНО. Фільтруй Суд! вирішила дослідити судову практику у справах про необхідну оборону.
Що таке необхідна оборона?
Необхідна оборона – це шкода, яку людина заподіює для захисту себе, іншої особи або ж державних інтересів.

При цьому важливо, щоб людина вчинила дії, достатні для припинення посягання або реальної загрози такого посягання дій, але водночас
не перевищила
межі
необхідної оборони
Що є перевищенням її меж?
Перевищення – умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Це тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у ст.118 КК України (Умисне вбивство) при перевищенні меж необхідної оборони та ст. 124 КК України (Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони).

Таке формулювання є оціночним, тому суд у кожному випадку враховує конкретні обставини справи та керується критеріями визначення правомірності необхідної оборони.
Критерії правомірності
Під час розгляду подібних справ суди також мають враховувати характер небезпеки, яка загрожувала особі, що захищалась. Крім того на процес ухвалення впливають й безліч інших обставин: від місця і часу нападу, до фізичних даних "оборонця" та "нападника".

Такий алгоритм прийняття рішень вказує на те, що насправді право на самозахист не є абсолютним і поняття «необхідної і достатньої шкоди» суди можуть оцінювати по-різному для кожного конкретного випадку.
Межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність.
Винятки з правила
Кримінальний кодекс України встановлює винятки, за яких кримінальна відповідальність не настає у будь-якому випадку.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від:
Нападу озброєної особи,
Нападу групи осіб,
Для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
(ч.5 ст.36 КК України)
У всіх вищеперелічених випадках особа не має нести кримінальну відповідальність незалежно від тяжкості шкоди, яку вона заподіяла тому, хто посягає.
Статистика
Усього у єдиному реєстрі судових рішень містяться 58 вироків за ч. 5 ст. 36 КК України.

Водночас, не всі з них стосуються необхідної оборони: про самозахист мова йде у 50 вироках, у решті ж просто згадується ч. 5 ст. 36 КК України (як от у цьому, наприклад).
32 людини засуджені, незважаючи на їхню позицію щодо перебування у стані необхідної оборони (2 вироки повністю скасовані, а справи повернуті на новий судовий розгляд у суд першої інстанції).

18 людей виправдані у зв'язку із перебуванням у стані необхідної оборони.
З них:
Схожі ситуації – різні вироки
Попри те, що законодавство визначає критерії правомірності необхідної оборони та встановлює чіткий перелік винятків, коли будь-яка нанесена шкода не є перевищенням самозахисту, судова практика за цією категорією рішень дуже неоднозначна.

У деяких випадках суди навіть не зважали на ч. 5 ст. 36 КК України, яка звільняє від відповідальності у разі наявності одного з перелічених у цій статті винятків, за яких будь-яка шкода не є перевищенням меж необхідної оборони.
Домашнє насильство
Обвинувачена під час сварки з чоловіком, який знаходився в стані алкогольного сп'яніння та наносив їй тілесні ушкодження, схопила кухонний ніж та вдарила чоловіка у грудну клітину, від чого він і помер.

Суд встановив, що через різницю у фізичній силі, приналежність до жіночої статі та відсутність сторонніх осіб, у яких обвинувачена могла б просити допомоги, вона не мала змоги уникнути насильства.

І "навіть попри те, що чоловік і не був озброєним, свої наміри позбавити обвинувачену життя, він продемонстрував усіма своїми діями, і у разі відсутності перепон, мав можливість довести свій намір до логічного кінця".

Обвинувачену визнали невинуватою у вчиненні злочину (ст. 118 КК України) та виправдали.
Обвинувачена під час сварки з чоловіком, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, вдавався до фізичного насильства та погрожував жінці кухонним ножем, вихопила зброю у нього з рук і вдарила чоловіка в грудну клітину – від цього поранення він помер.

На допиті свідки згадували, що влітку часто бачили обвинувачену у верхньому теплому одязі з довгими рукавами. На їхні запитання жінка пояснювала, що її побив чоловік та показувала серйозні тілесні ушкодження (синці на все тіло). На їхні поради звернутись до правоохоронців обвинувачена відповідала відмовою, оскільки дуже боялась чоловіка.

Однак суд встановив, що попри тривале психологічне та фізичне насильство, побої, погрозу ножем та реальну загрозу життю та здоров'ю обвинуваченої, вона "заподіяла явно більшу шкоду, ніж це було необхідно для негайного припинення посягання з боку потерпілого". Та що "посягання могло бути припинене іншими заходами з менш тяжкими для потерпілого наслідками".

Обвинувачену визнали винною у вчиненні злочину (ст. 124 КК України) та призначили їй кримінальне покарання у вигляді обмеження волі строком на два роки. Вирок не оскаржували.
Озброєна особа
Обвинувачений під час сварки та бійки з братом захищав себе від нападу свого брата, озброєного ножем. Чоловік завдав опоненту удар ножем, який перед тим відібрав у нього, це поранення стало смертельним.

Суд встановив, що хоч обвинувачений і зазнав суспільно небезпечного посягання з боку свого брата, та не мав іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку окрім як використати ніж, який він вибив з рук брата, "застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту".

Обвинуваченого визнали винуватим у вчиненні злочину (ст. 118 КК України) та призначили йому кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки.
Обвинувачений захищався від чоловіка, який йшов на нього з ножем. Побачивши на снігу держак від лопати, він підняв предмет та спробував вибити ним ніж, проте нападник ухилився і отримав удар по голові, внаслідок якого помер.

Суд встановив факт нападу озброєного ножем чоловіка на обвинуваченого та визнав відсутність перевищення меж необхідної оборони.

Обвинуваченого визнали невинуватим у вчиненні злочину ( ч. 2 ст. 121 КК України) та виправдали.
Захист житла
Обвинувачений у вечірній час перебував у своєму будинку разом з дружиною та ще однією особою. З вулиці він почув як невідомі кликали особу вийти з будинку. Один із невідомих вибив двері будинку, зайшов у помешкання та вдарив дружину обвинуваченого. Аби захистити себе та членів сім'ї, обвинувачений взяв до рук молоток.

Невідомий відібрав молоток та почав завдавати йому численні удари, від яких він впав на підлогу.

Обвинувачений підібрав з підлоги ніж та наніс два удари у живіт невідомому, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень, і лише після цього нападник залишив його будинок.

Суд встановив що обвинувачений перебував у стані необхідної оборони та завдав тілесних ушкоджень потерпілому, відвертаючи протиправне насильницьке вторгнення того у його житло.

Обвинуваченого визнали невинуватим у вчиненні злочину (ст. 124 КК України) та виправдали.
Обвинувачений придбав на торгах будинок та разом зі своєю родиною зареєструвався в ньому. Проте фізично потрапити до будинку родина не могла, оскільки там перебували невідомі особи, які змінили замки на дверях, блокували прохід та погрожували, що спалять будинок, якщо обвинувачений взагалі коли-небудь в ньому оселиться.

Ввечері того ж дня він бачив як приїхав автомобіль, з якого вийшли четверо чоловіків та занесли до будинку ящики з вогнепальною зброєю та гранатами. Згодом він разом з двома особами вирішив потрапити до будинку, власником якого є.

Увійти до будинку через парадні двері обвинуваченому не вдалося, тому він обійшов його ззаду до вікон кухні та розбив вікно, аби могли потрапити всередину. У кухні вони побачили трьох чоловіків, які представилися працівниками охоронного агентства. Четвертий охоронець направив на них гвинтівку.

Обвинувачений здійснив попереджувальний постріл у підлогу, після чого усі охоронці покинули будинок. Невдовзі до будинку приїхало п'ятеро невідомих чоловіків, двоє з яких напали на дружину обвинуваченого та його знайомого і почали їх бити. Один з невідомих стріляв у бік будинку, інший – заліз на паркан, пошкодив камеру відеоспостереження та почав перетинати паркан домоволодіння.

Обвинувачений вистрілив у особу, яка залізла на паркан, а другий постріл здійснив у особу, яка тримала автомат та замахнулась в бік будинку предметом, схожим на гранату.

Суд встановив, що хоча що обвинувачений діяв в умовах необхідної оборони та був змушений захищатись, у його діях наявні ознаки перевищення меж необхідної оборони.

Обвинуваченого визнали винним у вчиненні злочинів (зокрема, ст. 124 КК України) засудили до 5 років позбавлення волі. Водночас суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням строком на три роки.
Висновки
Як бачимо із аналізованих кейсів, судова практика за ч. 5 ст. 36 КК України не просто різниться від випадку до випадку, а є діаметрально протилежною за схожих обставин. Так, деякі суди зважають на обставини, що виключають кримінальну протиправність необхідної оборони, тоді як інші – "закривають очі" на положення Кримінального кодексу України щодо випадків, коли будь-яка шкода не є перевищенням меж необхідної оборони.

Тож ухвалюють обвинувальні вироки навіть тоді, коли суд встановлює обставини, які виключають кримінальну відповідальність. При цьому у таких випадках судді аргументують обвинувальні вироки тим, що людина заподіяла явно більшу шкоду, ніж це було необхідно, і могла припинити посягання з менш тяжкими наслідками.

Такі розходження у судовій практиці не забезпечують конституційне право на життя та його захист від протиправних посягань. Крім того, ця діаметрально протилежна практика формує образ безпорадності жертви – навіть якщо потерпілий зуміє протидіяти злочину і захистити власне життя, з великою вірогідністю його може "покарати" правоохоронна система.

1
Результат судового процесу у справах, де не встановлені обставини, які виключають кримінальну протиправність, залежить фактично від розсуду судді та його ставлення до позиції захисту щодо оцінки "необхідності" та "достатності" нанесеної шкоди нападнику.

Як наслідок, за відсутності єдиної практики з цього питання така оцінка діє не на користь осіб, які захищалися від нападу.
2
Для вирішення зазначених проблем передусім Верховний Суд має закріпити єдину практику щодо застосування відповідних норм про необхідну оборону та довести власну позицію до місцевих судів для обов'язкового врахування при розгляді такого роду кримінальних проваджень.

Окрім того, зважаючи на такий різний підхід до оцінки обставин, які вказують на перебування у стані необхідної оборони, варто приділити значну увагу навчанню та підвищенню кваліфікації суддів, помічників суддів, працівників правоохоронних органів та кандидатів на зазначені посади.
3
Угринович Марія
Юристка кампанії ЧЕСНО. Фільтруй суд!
December 2, 2020