(оновлено 4 червня)

У цій статті ми розглянемо усі можливі порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» та їх найпоширеніші приклади. Отже, що може оскаржити запитувач?

ВІДМОВА У ЗАДОВОЛЕННІ ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЮ ЯК ПРЕДМЕТ ОСКАРЖЕННЯ

Відмовою в задоволенні запиту на інформацію можна вважати відповідь розпорядника, з якої випливає, що усю або частину запитуваної інформації Вам не нададуть. Обґрунтуванням, в таких випадках, може бути 

різне: «ми не володіємо інформацією…», «запитувана інформація не є публічною…», «запитувана інформація містить персональні дані…», «інформація належить до службової/конфіденційної/таємної…», «відділ економічного розвитку не укладає запитуваних договорів» та ін.

Відразу хочеться зазначити, що не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Будь-яке оскарження потребує витрачання як Ваших ресурсів, так і органу влади, до якого Ви звернетесь. Тому приймаючи рішення про написання скарги, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і Ви можете це довести.

Неправомірною може бути визнана відповідь розпорядника на запит, у якій він відмовляє в отриманні інформації

1. З порушенням частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (детальніше про кожен з цих пунктів нижче);
2. Якою він володіє або не володіє, але зобов’язаний – відповідно до своєї компетенції;
3. Через порушення вимог законодавства щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання і друк;
4. Оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел;
5. Через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
6. Оскільки відповідає не по суті запиту.
7. З будь-яких інших підстав, що не передбачені частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
8. З порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію. 

Відмова розпорядника надати інформацію з порушенням частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Обмежуючи доступ до публічної інформації, у кожному конкретному випадку, розпорядник повинен зважити що важливіше: захист інформації чи інтерес громадськості її отримати (застосувати «трискладовий тест», передбачений згадуваною частиною другою статті 6). Наприклад, розмір заробітної плати особи є інформацією з обмеженим доступом і підлягає захисту (нерозголошенню), втім якщо йдеться про розмір заробітної плати державного службовця, то інтерес громадськості переважатиме, адже це – інформація про розпорядження бюджетними коштами. Можна назвати ще багато прикладів, коли інформацію з обмеженим доступом розпорядник повинен надати на запит: в одних випадках це прямо передбачено законом (так звана «безумовно відкрита інформація»), в інших – залежно від обставин справи, коли громадський інтерес переважатиме (це теж передбачено законом, але в загальному). Втім, щоб не бути голослівними пропонуємо детальніше розглянути окремі вимоги закону, особливо з огляду на те, що обмеження доступу до інформації – сфера, яка викликає найбільше конфліктів.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» містить декілька принципів, неврахування яких призводить до тотальних порушень права на інформацію:

1. УСЯ інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Так написано у статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Розпорядники цього не можуть змінити (хіба Верховна Рада України, вносячи зміни у закон). Навіть якщо конкретний розпорядник прийняв рішення, в якому сказано, що певна інформація не є публічною. Такі дії суперечить вимогам закону, а отже можуть бути оскаржені: по-перше, відмова розпорядника надати інформацію, що є у його володінні, бо вона, ніби-то, не публічна, по-друге, рішення такого розпорядника про визнання інформації, якою він володіє, непублічною (детальніше про це у підрозділі «відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє»).
2. НЕ ВСЯ публічна інформація Є ВІДКРИТОЮ, вона буває двох видів: відкрита і з обмеженим доступом (остання, в свою чергу, поділяється на таємну, конфіденційну і службову).

3. Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом. Так написано у тій же статті 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації». З цього можна зробити щонайменше один важливий висновок: запитувач не зобов’язаний доводити розпоряднику, що запитувана ним інформація є відкритою чи що він має право на отримання саме цієї інформації і яким конкретним актом таке право передбачене. Для отримання публічної інформації треба просто подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

4. Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом. Навіть у випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні (тобто застосує «трискладовий тест»). Цього вимагає, вже згадувана і цитована частина друга статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Із практики: майже всі розпорядники після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» прийняли внутрішні акти, якими визначили Переліки відомостей, що становлять службову інформацію. У цих актах, часто, є положення, які прямо чи опосередковано суперечать вимогам закону, наприклад, до службової відносять конфіденційну інформацію або інформацію, яка не може бути обмежена в доступі. Та проблема навіть не в цьому. Відповідно до закону яка б інформація не запитувалася, чи внесена вона у цей Перелік, чи ні, розпорядник у будь-якому випадку, повинен застосувати трискладовий тест для прийняття рішення про задоволення чи відмову у задоволенні запиту.

Для скаржника на замітку: як вже зазначалося, є чимало положень законів України, що прямо визначають, яка інформація не може бути обмежена у доступі за жодних умов (навіть якщо вона є конфіденційною, таємною чи службовою) – це так звана безумовно відкрита інформація (детальніше за посиланням).

Безумовно відкрита інформація

Із практики: не поодинокими є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». З одного боку, це правда, бо у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом.

Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє

Йдеться про порушення вже згадуваного принципу: УСЯ інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1. Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;
2. Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Для визнання певної інформації публічною не має значення хто і для чого створював цю інформацію, і навіть яким чином вона потрапила до розпорядника, важливим є фактичне володіння нею. Відмова, до прикладу, міської ради надати копію генерального плану міста, на тій підставі, що вона не створювала цей документ, його розробляв Інститут розвитку міста на її замовлення – також може бути визнана неправомірною.

Із практики: окремі розпорядники після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Із практики – 2: в Україні помічені факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.

Відмова розпорядника надати інформацію, якою він НЕ володіє, але ПОВИНЕН, відповідно до своєї компетенції

Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

На замітку для скаржника: Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’яти-денний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.

Відмова розпорядника через порушенням вимог законодавства щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання і друк

Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.
2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;
3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).
4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (Приклад судового рішення за посиланням).

Із практики: помічені випадки, коли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.

Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел

Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.

Із практики: попри всю очевидність і простоту цієї законодавчої вимоги, за статистикою, відповідь «із запитуваною інформацією Ви можете ознайомитись на сайті/стенді/у приміщенні розпорядника/за посиланням…» є дуже часто вживаною.

Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.

Відповідь розпорядника не по суті запиту як неправомірна відмова

Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається
інформація, але не на питання запиту.

Із практики: чимало відповідей розпорядників можуть бути визнані неправомірними, оскільки не дають відповіді по суті.

З прикладами таких відповідей можна ознайомитись тут

З будь-яких інших підстав, що не передбачені частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Закон України «Про доступ до публічної інформації» містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.

Із практики: помічені випадки, коли розпорядники на перший запит на інформацію надають відповідь не по суті запиту, а на всі інші – «запитувана інформація уже була надана Вам на попередній запит». Виходить замкнуте коло: відповідей розпорядника багато, а інформація не надана. Втім як ми щойно з’ясували, такої підстави для відмови закон не містить. Розпорядник, відповідаючи таким чином, застосовує по аналогії норму Закону України «Про звернення громадян», яка не поширюється на відносини з приводу отримання публічної інформації.

Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію

Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію» цих рекомендацій);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку (Закону України «Про звернення громадян», Кодексу адміністративного судочинства, інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Для скаржника на замітку: відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.

Щодо законності відмови Ви також можете проконсультуватися із юристами CEDEM за адресою: hotline@medialaw.kiev.ua (детальніше https://cedem.org.ua/what-we-do/konsultatsiyi/ )

ВІДСТРОЧКА ЗАДОВОЛЕННЯ ЗАПИТУ НА ІНФОРМАЦІЮ ЯК ПРЕДМЕТ ДЛЯ ОСКАРЖЕННЯ

Розпорядник має право відстрочити розгляд запиту тільки за умови настання обставин непереборної сили, в результаті яких запитувана інформація не може бути надана у передбачені законом строки.

Що є обставинами непереборної сили?

Відстрочка у задоволенні запиту на інформацію не може бути довшою, ніж тривалість обставин непереборної сили.

Від відстрочки у задоволенні запиту варто відрізняти продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів, що передбачене статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (детальніше про продовження строку розгляду можна прочитати у розділі: Несвоєчасне надання інформації як предмет для оскарження).

З огляду на все вищевикладене, Ви можете оскаржити діяльність розпорядника у таких випадках:

• Розгляд запиту відстрочили за відсутності обставин непереборної сили або обставинами непереборної сили вважали обставини, що насправді залежали від волі працівників розпорядника;
• Лист-відповідь розпорядника про відстрочку задоволення запиту надісланий з порушеннями вимог до оформлення рішення про відстрочку чи вимог до письмової відповіді.

НЕНАДАННЯ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТ НА ІНФОРМАЦІЮ ЯК ПРЕДМЕТ ДЛЯ ОСКАРЖЕННЯ

У даному випадку йдеться про неправомірну бездіяльність розпорядника, яка полягає в ігноруванні запиту – розпорядник не надає відповіді (підтвердження отримання запиту не вважається відповіддю).

До ненадання відповіді можна також віднести:

• Ненадання відповіді після того, як Вам повідомили, що розгляд запиту продовжено до 20 робочих днів (коли запитується велика кількість інформації тощо);
• Ненадання відповіді після закінчення обставин непереборної сили, якщо Вам відстрочили задоволення запиту через такі обставини;
• Ненадання відповіді після того як Ви сплатили кошти на відшкодування витрат на друк (відповідь на Ваш запит займає більше 10 сторінок і розпорядник надіслав вимогу сплатити відшкодування) і надали розпоряднику докази сплати;
• Ненадання відповіді після того, як розпорядник Вас повідомив про направлення запиту до свого структурного підрозділу як до «належного розпорядника».

На замітку для скаржника: якщо Ви своєчасно не отримали відповідь на запит на інформацію, перш, ніж оскаржувати, варто подати повторний запит на інформацію. Неодноразові моніторингові дослідження практики показують, що приблизно половина таких повторних запитів на інформацію задовольняються (чого не можна сказати, наприклад, про подання повторного запиту, якщо розпорядник раніше відмовив в отриманні інформації – такі повторні запити практично не задовольняються (менше 10%)). Це доволі реальна можливість отримати інформацію і не витрачати ресурси на оскарження.

Відповідь на запит на інформацію може надаватись в усній чи письмові формі. В усній формі відповідь на запит на інформацію надається тільки у випадку, якщо запитувач просить про усну форму відповіді. Втім на практиці, розпорядники або надають відповідь та інформацію в усній формі і не фіксують подання такого запиту, або якщо запит зареєстрований, воліють надавати відповідь в письмовій формі.

Письмова форма відповіді може надсилатись факсом, електронною чи звичайною поштою, або й вручатися особисто – на вибір запитувача. Незалежно від того яким шляхом надається відповідь, вимоги до її оформлення є однаковими.

Із практики: непоодинокими є випадки, коли розпорядники, надаючи інформацію на запит електронною поштою або вручаючи її особисто, не надають, власне, відповіді – листа на офіційному бланку, з усіма реквізитами і підписами. Оскаржувати таку бездіяльність розпорядника варто тільки у разі, якщо Вам не надана уся запитувана інформація або Вам необхідне офіційне підтвердження звідки Ви отримали таку інформацію чи якимось іншим чином порушені Ваші права. Адже основною метою є отримання інформації, і якщо інформація була надана, хоч при цьому й були формально порушені певні правила, але це не завдає Вам шкоди, не варто витрачати ресурси на оскарження.

НАДАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ АБО НЕПОВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПРЕДМЕТ ДЛЯ ОСКАРЖЕННЯ

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності, тобто неповні або перекручені (Абзац п’ятий пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи).

Неповною є інформація, яка задовольняє лише частину запиту, без належно оформленої відмови у задоволенні решти запиту. Зокрема, у судових справах, де надається інформація лише на частину питань запиту, суд звертає увагу розпорядників, що вони не надали іншу запитувану інформацію і при цьому не зазначили підстави для відмови у її наданні, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» (Приклад такої справи доступний за посиланням).

Тому, порушенням, у даному випадку, буде:

• Надання лише частини запитуваної інформації (наприклад, запитувалась звітна інформація за 2 роки, а була надана – тільки за один);
• Ігнорування частини запиту – надання інформації не на всі питання запиту – (наприклад, на чотири з п’яти);
• Надання запитуваного документа, що не містить всіх сторінок;
• Надання документа без додатків, що є його невід’ємною частиною;
• Надання документа із вилученням інформації, яка за законом є відкритою.

НЕСВОЄЧАСНЕ НАДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПРЕДМЕТ ДЛЯ ОСКАРЖЕННЯ

 Несвоєчасне надання інформації може «трапитися», якщо:

• Інформація надається з порушенням 5-ти чи 20-ти денного строку надання відповіді;
• Запити на інформацію безпідставно трактуються як звернення громадян і надається відповідь у межах 30-ти денного строку;
• Запити на інформацію скеровуються своїм структурним підрозділам або виконавчим органам, як «належним» розпорядникам, таким чином продовжуючи розгляд на ще один 5-ти денний строк;
• Не надсилається запитувачу письмове повідомлення про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів;
• Порушуються правила продовження строку розгляду запити до 20-ти робочих днів, а саме:
  1. безпідставно продовжується розгляд запиту до 20 робочих днів (Ви не запитували багато інформації/документів і її пошук не займає багато часу);
  2. строк обраховується з дня надання письмового повідомлення про продовження строку, а не з дня отримання розпорядником запиту;
  3. строк розгляду продовжено більш ніж на 20 робочих днів;
  4. неодноразово продовжується розгляд запиту до 20 робочих днів (більше одного разу).
• Інші порушення строків.

Розпорядник зобов’язаний відповісти на Ваш запит протягом 5 робочих днів (тобто не рахуються вихідні і святкові дні). Відлік починається з дня, наступного за датою отримання запиту.

Датою отримання запиту є дата, зазначена на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення або автоматичній відповіді про отримання запиту електронною поштою. Датою відповіді на запит буде дата, зазначена на відбитку поштового штемпеля (тобто час, коли розпорядник відправив лист, а не та дата, що стоїть в реквізитах листа).

Якщо Ви запитували багато інформації/документів або якщо її пошук займає багато часу, розпорядник може готувати відповідь не 5 робочих днів, а 20 робочих днів. При цьому протягом 5 робочих днів Вам повинні повідомити, що розгляд запиту продовжено, інакше – це несвоєчасне надання інформації.

Протягом 48 годин (скорочений строк) розпорядник повинен надати відповідь, якщо запитується інформація, що стосується стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ тощо. При цьому, запитувач повинен обґрунтувати у запиті терміновість, тобто вказати чому саме внаслідок таких явищ інформація потрібна невідкладно.

НЕВИКОНАННЯ РОЗПОРЯДНИКОМ ОБОВ’ЯЗКУ ОПРИЛЮДНЮВАТИ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА ПОВИНАННА ОПРИЛЮДНЮВАТИСЯ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ

Закон України «Про доступ до публічної інформації» у статті 15 містить величенький перелік інформації, яка обов’язково повинна оприлюднюватися, а також правила і строки оприлюднення такої інформації. Щоб чітко розуміти чи порушує конкретний розпорядник вимоги закону і що саме можна оскаржити, розглянемо деякі з них.

Щодо переліку інформації та способів її розміщення:

1. Розпорядник зобов’язаний оприлюднювати інформацію, передбачену статтею 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та іншими законами (вимога статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
2. Розпорядник повинен систематично та оперативно оприлюднювати інформацію:
   1. в офіційних друкованих виданнях;
   2. на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет;
   3. на єдиному державному веб-порталі відкритих даних;
   4. на інформаційних стендах;
   5. будь-яким іншим способом;

(вимога статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»)

3. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації (вимога статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Щодо строків оприлюднення інформації:

1. Інформація підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа.
2. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
3. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв’язку з цим.

(вимоги статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»)

Порушення будь-якої з зазначених вимог, може бути оскаржене.

ЯКІ ЩЕ ДІЇ, БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ЧИ РІШЕННЯ РОЗПОРЯДНИКА МОЖНА ОСКАРЖИТИ?

Стаття 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» містить невичерпний перелік випадків, у яких запитувач має право звернутися з оскарженням. І тут варто розуміти, що запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію, а не тільки та, яка зверталася до розпорядника з запитом на інформацію. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження. До прикладу:

1. Ненадання інформації на запит на інформацію – на практиці трапляється, що лист-відповідь на запит надається, а запитувана інформація – ні. Наприклад, на електронну або звичайну пошту надходить відповідь розпорядника на офіційному бланку, з усіма реквізитами і підписами, про те, що запитувана інформація додана до листа або буде надіслана на електронну пошту, але вона не додана і не надсилається.
2. Оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації (по змісту збігається з наданням недостовірної, неточно або неповної інформації за запитом, яке розглядалося вище);
3. Нездійснення реєстрації документів – бездіяльність розпорядника, невиконання ним обов’язків по реєстрації документів у системі обліку, відповідно до статті 18 Закону України «Про доступ до публічної інформації» або запитів на інформацію;
4. Тощо.