Оновлено 25.11.2023

Олена Спесивцева

Юристка з авторського права та медійного права 

напряму “Незалежні медіа” ЦЕДЕМ

o.sokolova@cedem.org.ua

1 грудня 2022 року народні депутати прийняли новий Закон України “Про авторське право і суміжні права” № 2811-IX (далі – Закон-2022). ЦЕДЕМ слідкував за реформою авторського права, писав про те, як вона може вплинути на медіа, проаналізував, як змінився перелік об’єктів авторського права нового Закону.

Закон-2022 містить багато нововведень. Зміни торкнулися і жанру інтерв’ю. Нагадаємо, про проблематику погодження тексту інтерв’ю перед його опублікуванням можна прочитати за посиланням. У цій консультації розповідаємо про попереднє погодження та авторство на інтерв’ю, як ці питання регулювалися раніше, які проблеми поставали та які новели приніс Закон-2022. 

Як регулював авторство на інтерв’ю Закон-1993?

Попередній Закон України “Про авторське право та суміжні права” 1993 року (далі – Закон-1993) вказував, що співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю (респондент), та особа, яка його взяла (журналіст). 

Опублікувати запис інтерв’ю можна було лише за згодою респондента. Тобто журналіст та респондент були співавторами та разом володіли авторськими правами на інтерв’ю. Така логіка зрозуміла: інтерв’ю – це спільна творча праця двох людей. Журналіст був зобов’язаний узгодити текст, а респондент мав право вимагати, аби твір лишався цілісним, без перекручень. Та головне – особа, яка дала інтерв’ю, могла дати чи не дати згоду на його публікацію. 

В чому була проблема? Причин з яких респондент міг заборонити журналісту опублікувати інтерв’ю може бути багато. Проблема полягала в тому, що інтереси респондента були враховані та захищені, а інтереси журналіста – ні. 

Уявимо ситуацію: журналіст витрачає час на підготовку до інтерв’ю, досліджує тему, зрештою записує 3 години інтерв’ю з політиком, який йде на бесіду цілком добровільно. 

Журналіст повертається в редакцію, звітує головному редактору, максимально швидко готує матеріал до випуску, щоб той не втратив актуальності. На наступний день, за годину до випуску в ефір, політик телефонує до редакції та без пояснення причин забороняє оприлюднювати інтерв’ю. Чому – невідомо. Та й немає сенсу дізнаватися, адже респондент мав законне право заборонити публікацію на правах співавтора. Журналіст втратив час та матеріал, а медіа –  дохід, адже не забуваємо, що газета чи телеканал – це теж бізнес. Його права не порушені. Але й не захищені. 

Приблизно так було у випадку інтерв’ю українського політика журналу “Власть денег”. Коли інтерв’ю готувалося до публікації, журналіст декілька разів звертався до респондента: узгоджував текст, уточнював та ставив додаткові питання, отримував на них відповіді. 

Словом, все говорило про те, що політик співпрацює з медіа і не проти публікації інтерв’ю. Перед публікацією політик надіслав лист із запереченням проти публікації. Але цей номер журналу все ж опублікували. Згодом суд заборонив власнику “Власть денег” надалі публікувати та в інший спосіб розповсюджувати цей випуск журналу, зобов’язав вилучити матеріал з сайту, оскільки права політика, як співавтора твору, були порушені.

Втім є аспект у питанні погодження, який дозволяв журналісту донести до читачів історію навіть коли головний герой проти. Варто замінити пряму мову респондента на непряму. Переказ розмови, на відміну від запису, не вважається об’єктом співавторства і не потребує погодження. Та що як творчий задум журналіста в тому, щоб опублікувати інтерв’ю без будь-якої зміни?

Хіба немає жодного законного інструмента, який би дозволив журналісту опублікувати інтерв’ю без погодження?

Поряд із Законом-1993 діяли ще й Конституція України, Закони України “Про інформацію” та “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” та “Про доступ до публічної інформації”. 

Давайте детальніше розглянемо, які механізми захисту інтересів журналіста вони містять та як ці механізми “співпрацювали” з Законом-1993:

• • Конституція говорить про заборону цензури. 
  • Закон про інформацію говорить, що забороняється цензура та втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації. Але ця заборона не стосується випадків, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону. 
  • Закон про друковані ЗМІ говорить, що не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

• Закон про доступ до публічної інформації гарантує право кожного на отримання інформації щодо діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, якщо така інформація була або мала бути створена.

Цензура – це будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.

Отже, цензура заборонена. Втім, заборона не стосується випадків, коли попереднє узгодження інформації передбачене законом. Такою “підставою закону” було положення Закону-1993, про яке ми говорили вище. Ця норма була спеціальною щодо норм Конституції і Закону про інформацію, а тому мала пріоритет.

У випадку Закону про друковані ЗМІ, його стаття містить виняток. Попереднє погодження не допускається, АЛЕ якщо людина дала інтерв’ю, тобто є співавтором, то погоджувати треба. 

Висновок: права та інтереси журналістів дійсно захищені законами. Втім, коли справа доходила до інтерв’ю, співавторства та погодження, на перший план виходив захист прав та інтересів респондента. 

Що змінилося у регулюванні інтерв’ю з прийняттям Закону-2022?

Процитувати положення Закону-2022 щодо регулювання авторства на інтерв’ю не вийде. Адже законодавці прибрали їх з нового Закону. За логікою Закону-2022 можемо допустити, що тепер особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла не є співавторами. А публікувати інтерв’ю можна і без згоди того, хто його дав. 

Тож Закон-2022 звільнив журналістів від обов’язку узгоджувати текст з респондентом. Втім, згадка про попереднє узгодження залишилася в Законі про інформацію. 

Як регулюється попереднє узгодження іншими законами? 

• Закон про інформацію (з поправками від 01.01.2023)

Як ми вже сказали, положення Закону про інформацію відсилає нас до спеціальної норми, якою була норма Закону-1993 про необхідність отримати згоду респондента. Тепер вона відсутня. Тому немає і вимоги завчасно узгоджувати інтерв’ю, якщо йдеться про публікацію. 

• Закон про друковані ЗМІ (з поправками від 12.06.2022) – втратив чинність

Закон про друковані ЗМІ говорив про те, що “попереднє погодження не допускається, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю”. Фактично ця норма стосувалася лише друкованих медіа і посадових осіб, які дали інтерв’ю. Втім, Закон “Про друковані ЗМІ” втратив чинність з 31 березня 2023 року, адже вступив в силу Закон “Про медіа”.

• Закон про медіа (набрав чинність 31.03.2023)

Слідкувати за тим, як змінюватиметься законодавство України через прийняття Закону “Про медіа”, можна за посиланням. В контексті інтерв’ю нас цікавлять такі положення Закону “Про медіа”:

• Цензура забороняється.
• Не допускається незаконне втручання у діяльність суб’єктів у сфері медіа з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, політичних партій, власників відповідних суб’єктів, будь-яких інших фізичних та юридичних осіб.
• Не допускаються вимога попереднього погодження інформації, яка поширюється медіа, заборона поширення інформації з боку посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, політичних партій.

Як регулюють інтерв’ю за кордоном?

Європейський суд з прав людини вказує: вимога попереднього погодження суперечить практиці ЄСПЛ. Адже обов’язок журналіста отримувати згоду на публікацію інтерв’ю обмежує його свободу слова. 

Одна зі справ стосувалася редактора газети з Польщі, який звернувся до ЄСПЛ і вказав, що його право на свободу вираження поглядів (стаття 10 Європейської конвенції з прав людини) порушили. У Польщі редактора притягнули до відповідальності за опубліковане в газеті інтерв’ю депутата парламенту без дозволу політика. У результаті, ЄСПЛ назвав санкції, застосовані до редактора, порушенням статті 10 Конвенції (Case of Wizerkaniuk v. Poland).

Ключові тези рішення:

• Закон “Про пресу” дав карт-бланш респондентам. Польський Закон “Про пресу” вказує, що за публікацію інтерв’ю без дозволу настане відповідальність. Респондентам дали право на власний розсуд блокувати публікацію будь-якого “незручного” інтерв’ю. Неважливо, наскільки воно правдиве.
• Стримувальний характер Закону “Про пресу”. Його норми стримувальний вплив на журналістику. Вони були прийняті в 1984 році, до розпаду комуністичної системи в Польщі, коли діяла превентивна цензура для всіх медіа. З Конституцією та принципами демократичного суспільства такі норми несумісні.
• Негативний вплив на суспільство. Від політиків та держслужбовців залежить життя громадян, тож інформація про їхню роботу – питання суспільного інтересу. Ба більше, ставши політиком, людина добровільно відкривається для громадського контролю. Тож коли журналіст бере інтерв’ю у публічної особи про її політичну та бізнесову діяльність, він повинен мати змогу донести цю інформацію до суспільства.

Як ми вже писали раніше у матеріалі “Законодавча гіперопіка у сфері інтерв’ю” закони про авторське право Великобританії, Канади, Австралії, Франції, Німеччини, Італії не містять згадок про інтерв’ю та вимог його погоджувати. Втім існує практика: перед інтерв’ю слід отримати письмову згоду на його запис і публікацію. Така згода може називатися “INTERVIEW CONSENT & RELEASE FORM”.  Вона захистить інтереси журналіста, а респондента змусить серйозніше ставитися до інтерв’ю та оцінювати наслідки. 

ВИСНОВКИ

• Закон-2022 не визначає журналіста та респондента співавторами інтерв’ю. 
• Журналіст не зобов’язаний попередньо погоджувати зміст інтерв’ю з респондентом перед публікацією. Вважається, що респондент дає згоду на публікацію в момент надання згоди на інтерв’ю.
• Українським медіа слід запозичити практику використання “INTERVIEW CONSENT & RELEASE FORM”.
• Закон про авторське право та Закон про медіа узгоджені між собою та захищають інтереси журналіста.