Нова редакція Закону України “Про авторське право і суміжні права” має чимало новел. Серед них – поява терміну “сирітський твір”, який привертає увагу своєю сумною назвою та викликає чимало запитань. 

З назви можна припустити, що ці твори не мають автора чи правовласника (про них немає кому потурбуватися). Тому видається, начебто будь-хто може вільно їх використовувати для власних цілей, не питати дозволу та не платити винагороду (адже немає в кого питати та нема кому платити). Чи дійсно це так? 

У цій консультації Центр демократії та верховенства права відповість на питання, які твори є сирітськими, чому вони з’явилися в українському законі та як їх використовувати? 

Про природу “сирітських творів” та причини їх виникнення

Уявіть: в архіві бібліотеки робітники знайшли рукопис. Через те, що за часів СРСР навіть архіви виконували норми заготівлі макулатури, перші аркуші з імʼям автора зникли. Тому ніхто не знає, хто є творцем. Втім, використовувати цей рукопис (наприклад, видавати чи перекладати) без дозволу не можна. Щоб не дати рукопису лежати на полиці та з часом безслідно зникнути, бібліотека може ініціювати процедуру отримання твором статусу «сирітський». Цей статус дасть змогу створювати копії рукопису та оцифрувати його, щоб у читачів, науковців, дослідників був до нього доступ і можливість використовувати. Але швидше за все, не в комерційних цілях. 

Наприклад, Державна бібліотека Південної Австралії має каталог сирітських творів і повідомляє своїм читачам:

“Поява «осиротілого» твору в каталозі Державної бібліотеки не гарантує, що він може бути використаний з будь-якою іншою метою, окрім наукової або навчальної”.

Кожен твір має автора і кожен твір охороняється авторським правом. На перший погляд здається: немає автора (або іншого правовласника) = не потрібно звертатися за дозволом про використання твору = будь-хто може використовувати твір з будь-якою метою (зокрема, з комерційною). Проте така думка помилкова, а дії за таким алгоритмом можуть призвести до юридичної відповідальності. Навіть якщо автор невідомий (або знайти його неможливо), сама природа авторських прав передбачає, що твір має бути захищений, а автор завжди матиме немайнові права, адже такі права є: 

“Абсолютними, такими, що не передаються, не відчужуються, належать автору незалежно від майнових прав, позбавлені економічного змісту, охороняються безстроково, зберігаються за автором у разі уступки майнових прав та спрямовані на охорону нематеріальних інтересів і захист творчого вираження особистості автора”.

Тож як захистити твір, автор якого невідомий, або знайти його неможливо? Саме для цього і запроваджено спеціальний правовий статус – “сирітський твір”.

Чому виникають сирітські твори? Єдиної причини немає. Тут може бути і смерть автора, за відсутності нащадків, війни або навіть і бажання автора залишитись інкогніто. Це такий собі збіг обставин, при якому:

• Немає формальних вимог щодо виникнення охорони авторських прав (реєстрація авторських прав не є обов’язковою, а єдиного реєстру авторів немає);
• Втрачена інформація про автора, наприклад, через необмежене копіювання творів в Інтернеті;
• Єдиний примірник твору, який мав на титульному аркуші інформацію про автора, неправильно зберігали та пошкодили або на ньому не було вказано авторства тощо.

Причиною також може бути безвідповідальне ставлення авторів до власних прав та творів. Але хай яким безвідповідальним був автор, використовувати твір без його дозволу ризиковано, адже у будь-який момент він може з’явитися та вимагати компенсації. Тим часом держави мають піклуватися про регулювання творів, які “не мають батьків”, зберігати їх, визначати умови використання.

“Сирітські твори” в Україні та ЄС 

Українське законодавство лишало питання “сирітських творів” неврегульованим аж до 2022 року. Тепер відповіді на питання щодо їх використання можна знайти в Законі України “Про авторське право і суміжні права” (далі – Закон) та Порядку набуття та втрати статусу сирітських творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань, умов їх дозволеного використання та ведення реєстру (далі – Порядок).

“Сирітські твори” в українському законодавстві з’явилися завдяки наближенню законодавства України до законодавства ЄС. Зокрема, Україна має імплементувати Директиву Європейського Парламенту і Ради 2012/28/ЄС від 25 жовтня 2012 року про певні дозволені способи використання сирітських творів (далі – Директива). Директива створює єдиний підхід у державах-членах ЄС до визнання статусу “сирітських творів”. Відсутність такого єдиного підходу обмежить вільний рух товарів і послуг, що містять культурний контент. 

“Авторське право є економічним підґрунтям творчої індустрії, оскільки воно стимулює інновації, створення, інвестиції і виготовлення контенту. Таким чином, масове оцифровування та розповсюдження творів є засобом захисту європейської культурної спадщини. Авторське право є важливим інструментом забезпечення винагородження творчого сектора за його роботу”.

Директива говорить, що твір чи фонограма вважається сирітським твором, якщо:

• Жодного з правоволодільців такого твору чи такої фонограми не було ідентифіковано, або,  
• Навіть  якщо  одного  або  більше  з  них  було  ідентифіковано,  місце розташування жодного з них не було встановлено незважаючи на ретельний пошук правоволодільців.

Директива застосовується лише до:

• Творів, опублікованих у формі книг, вісників, газет, журналів або інших видів письмового матеріалу,
• Кінематографічних чи аудіовізуальних творів та фонограм, що містяться в колекціях загальнодоступних бібліотек, освітніх установ чи музеїв, а також у колекціях архівів або установ зі збереження кіно- чи аудіоспадщини та деяких інших кінематографічних чи аудіовізуальних творів та фонограм.

Директива стосується лише загальнодоступних бібліотек, освітніх установ і музеїв, а також архівів, установ зі збереження кіно- чи аудіоспадщини й організацій суспільного мовлення:

• Які здійснюють діяльність у державах-членах ЄС;
• З метою досягнення цілей, пов’язаних з їхніми місіями, які становлять суспільний інтерес.

Чому саме ці суб’єкти? Вони сприяють збереженню та розповсюдженню європейської культурної спадщини і залучені до великомасштабного оцифровування їхніх колекцій чи архівів для створення європейських цифрових бібліотек. Завдяки такому оцифруванню та створенню великих онлайн бібліотек для дослідників і вчених відкриваються нові джерела інформації.

Наприклад, 21% (225 тис.) фільмів у європейських кіноархівах є сирітськими, їх правовласники невідомі. Якби не їх “сирітський” статус, то великим був би ризик того, що ці фільми просто пішли б у забуття – ніхто не зберігав би їх, не створював копії, не надавав би доступ суспільству. Наразі ж цим може займатися архів, а фільми зберігають свою цінність для досліджень та освіти. 

Тому, якщо у кіноархіві виявлено фільм, правовласник якого невідомий, використовувати (копіювати, оцифровувати) його можна, лише якщо архівом виконані всі ці умови:

• Кіноархів ретельно шукав правовласника, але не знайшов;
• Фільму надано статус “сирітський твір”;
• Фільм використовується з метою, яка визначена у законі (наприклад, лише для некомерційних наукових та дослідницьких цілей).

Якщо автор твору (правовласник) невідомий, але статус “сирітський” не надано, використовувати такий твір не можна. 

В ЄС діє База даних творів-сиріт (Orphan Works Database), яка містить інформацію про твори-сироти і дозволяє закладам, які хочуть використовувати осиротілі твори в проектах з оцифрування, мати легкий доступ до відповідної інформації про них. Також база даних дозволяє правовласникам шукати свої “сирітські” твори, отримувати контактну інформацію про заклади, які їх використовують, і припиняти статус.

Внесення змін до українського законодавства та закріплення правового статусу “сирітський твір” було закономірним кроком, який відповідає вимогам часу та інтересам як суспільства, так і творців. Такі зміни “дозволять забезпечувати громадськості на некомерційній основі широкий онлайн доступ до значної частини фондів музеїв, бібліотек, суспільних медіа, щодо яких неможливо встановити чи віднайти правовласника. Це розширить можливості суспільства ознайомлюватися з культурною спадщиною” наголосила начальниця Департаменту розвитку сфери авторського права і суміжних прав ІР офісу Любов Майданик.

Стаття 1 Закону говорить, що “сирітський твір, сирітський об’єкт суміжних прав – оприлюднені  в Україні твір, фонограма, відеограма (у тому числі що входить до складу аудіовізуального твору або іншої фонограми, відеограми), зафіксоване виконання, щодо яких жоден із суб’єктів майнових прав за результатами ретельного пошуку не ідентифікований, а в разі ідентифікації такого суб’єкта (включаючи об’єкти, оприлюднені анонімно чи під псевдонімом) – його місцезнаходження не встановлене”.

Як зазначила Любов Майданик: “Режим сирітських творів було розроблено для оцифрування та розповсюдження творів, охоронюваних авторським правом, субʼєктів прав інтелектуальної власності на які неможливо ідентифікувати або з якими неможливо зв’язатися”.

Використовувати сирітські твори дозволяється за певних умов:

• Суб’єктами такого використання можуть бути лише: бібліотеки, музеї з відкритим доступом для відвідувачів, архіви, організації із збереження фондів аудіо-, відеозаписів;
• Шляхом відтворення (тобто виготовлення копій) творів з метою оцифрування, індексації, каталогізації, збереження та відновлення копії;
• За умов вжиття заходів із ідентифікації та належного розшуку авторів (інших суб’єктів авторського права), що не призвели до їх ідентифікації або віднайдення.

На законодавчому рівні не регулюється питання щодо права приватних осіб використовувати сирітські твори у своїх цілях. Наприклад, чи можливо використати сирітський твір у документальному фільмі, який алгоритм такого використання, хто має надати дозвіл. 

Стати “сирітським” може не кожен твір, що перерахований у статті 6 Закону, та не кожен об’єкт суміжних прав, а лише:

• Твір, опублікований у книзі, журналі, газеті або інших письмових виданнях, що міститься в колекціях бібліотек, музеїв з відкритим доступом для відвідувачів, в архівах або організаціях із збереження фондів аудіо-, відеозаписів;
• Аудіовізуальний твір, що міститься в колекціях бібліотек, музеїв з відкритим доступом для відвідувачів, в архівах або організаціях із збереження фондів аудіо-, відеозаписів.
• Фонограми, відеограми та зафіксовані у них виконання.

Як твір отримує та втрачає статус “сирітського”

Детальний алгоритм набуття статусу та його втрату можна знайти в Порядку набуття та втрати статусу сирітських творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань, умов їх дозволеного використання та ведення реєстру, який 15 грудня 2023 року затвердив Кабінет Міністрів України.

Спершу заклад (бібліотека, музей, архів) має провести ретельний пошук, щоб ідентифікувати суб’єктів авторського права та встановити їхнє місцезнаходження. Для цього треба опублікувати оголошення про розшук суб’єктів авторського права на офіційному веб-сайті НОІВ (Національний офіс інтелектуальної власності, функції якого виконує IP офіс) та у бюлетені і здійснити пошук в базах даних.

Для публікації оголошення заклад подає до IP офісу заяву про розшук суб’єктів. IP офіс розглядає цю заяву протягом місяця та безкоштовно публікує оголошення про розшук на своєму веб-сайті та у бюлетені (або ж повертає заяву, якщо та не відповідає формі).

Протягом 6 місяців з дня публікації правовласник може повідомити ІР офіс та заклад про те, що саме він має авторські права, свої контактні дані та де його шукати. 

Якщо ж в результаті такого ретельного пошуку суб’єкта авторського права не ідентифіковано (або не встановлено його місцезнаходження), заклад може звернутися до IP офісу вже з іншою заявою – заявою про набуття твором статусу сирітського. ІР офіс ухвалює рішення та вносить такі твори (або об’єкти суміжних прав) до реєстру. 

Щодо втрати творами та об’єктами суміжних прав статусу сирітських, то правовласник може подати до ІР офісу відповідну заяву та підтвердження наявності майнових прав (наприклад, свідоцтво про державну реєстрацію авторських прав на твір, договір про відчуження майнових прав тощо). 

За посиланнями можна знайти такі документи:

• Заява про розшук суб’єктів авторського права та/або суб’єктів суміжних прав
• Заява про набуття твором, фонограмою, відеограмою та зафіксованими у них виконаннями статусу сирітських
• Заява про втрату твором, фонограмою, відеограмою та зафіксованими у них виконаннями статусу сирітських
• Порядок надання довідки з реєстру сирітських творів та склад відомостей довідки

Висновки 

У процесі євроінтеграції в Україні з’являються закони та підзаконні акти, які не лише регулюють економічні чи торговельні правовідносини. Вони також орієнтовані на формування ціннісних орієнтирів у суспільстві, сприяють розвитку інновацій, збереженню культурної спадщини, відкривають нові джерела знань. 

Бібліотеки, музеї, архіви – це саме ті заклади, які мають зберігати та використовувати твори у цілях корисних для суспільства, створювати архіви, оцифровувати та відновлювати твори, надавати їх для публічного доступу.

Регулювання українським законодавством сирітських творів – не про можливість їх комерційного використання чи про формальне наближення до законодавства ЄС. Це про збереження культурної спадщини та доступу суспільства до неї, про використання українцями культурних здобутків українського народу відповідно до стандартів захисту авторських та суміжних прав у ЄС.