На початку 2020 року у світових медіа стали регулярно з’являтися повідомлення про поширення нового штаму коронавірусу SARS-CoV-2, що спочатку охопив китайську провінцію Вухань, а згодом поширився на інші міста та країни в регіоні й поза ним. Ситуація з вірусом перебуває в топі новин національних і міжнародних медій уже тривалий час. У цьому документі ми не будемо торкатися питання, чому активно обговорюють поширення саме цієї інфекції, яка, на погляд пересічного спостерігача, поки що не загрожує людству більше, ніж забруднення навколишнього середовища (від якого тільки в Україні гинуть щорічно десятки тисяч людей), водіння у нетверезому стані або ж навіть нещодавня епідемія справді значно серйознішої Еболи. Проте, можливо, медіа та журналісти могли би періодично ставити перед собою запитання, яке має входити до будь-якого підручника з медіаграмотності, а саме: чому певна інформація набуває більшого розголосу, ніж інша, й чому саме тепер? Чому про поширення коронавірусу пишуть щодня, а про кількість смертей від елементарного ігнорування пасків безпеки в автомобілі — тільки під час відповідних адвокаційних кампаній? Чому, коли стається атака «релігійного екстреміста», західні медіа тижнями перебувають в обуренні, користувачі соцмереж співчутливо міняють аватарки, а коли праворадикал розстрілює людей у кальянній чи біля мечеті, про це подається тільки скупа й суха стрічка новинного повідомлення — без страху, без обурення й майже без співчуття? Та навіть якщо українські медіа не мають бажання ставити собі подібні складні запитання, шість років інформаційної війни, що ведеться проти України, все ж мали би навчити всіх нас усвідомлювати, що будь-яка потенційно чутлива та дражлива інформація може й обов’язково буде використана проти нас, зокрема з метою сіяння розбрату й неприязні в суспільстві, роз’ятрювання старих примітивних стереотипів та розкопування географічних «поділів».
І це, звісно, стосується не тільки України. Так, зокрема, в Литві вже зафіксовано випадок штучного залякування громад нібито хворим на коронавірус солдатом НАТО, що, безумовно, має на меті погіршити сприйняття Альянсу громадянами цієї держави (1). Військові США почали досліджувати використання Російською Федерацією теми коронавірусу для організованих дезінформаційних кампаній (2). Якщо цікавитися й розуміти цей аспект теми, то стає очевидним, що просто передруковувати інформаційні повідомлення про коронавірус із західних медіа — замало для того, щоб якісно виконувати свою соціально важливу медійну функцію.
Епідемії, стихійні лиха та подібні події викликають природний і почасти непереборний страх у людей, адже такі події часто є несподіваними, погано контрольованими й несуть певну загрозу життю та здоров’ю, яка відчувається ще гостріше в умовах загальної невпевненості в завтрашньому дні. У таких ситуаціях, комунікації та роз’яснювальна робота урядів, медіа, лідерів громадянського суспільства може як змобілізувати населення й надихнути солідарність, так і посіяти паніку і призвести до справжнього безладу, що і сталося в селищі міського типу Нові Санжари Полтавської області 20 лютого 2020 року, а надто тоді, коли є впливові геополітичні та й просто політичні гравці, що в подібному безладі безпосередньо зацікавлені.
Роль урядових структур полягає не лише в сухій чиновницькій роботі з пошуку засобів для евакуації та розміщення людей на карантин, але й у значній просвітницькій та роз’яснювальній роботі як щодо самого вірусу, способу його передачі, так і щодо кроків, що робить уряд для евакуації громадян, їх обсервації, мінімізації ризиків, заходів безпеки, яких мають дотримуватися люди, щоб убезпечитися від зараження. Потрібна також чітка взаємодія з органами місцевого самоврядування, особливо тими, на території яких планується розміщення осіб на карантин. Можна також зауважити, що навіть правильна урядова комунікація не зможе замінити ґрунтовну довіру суспільства до державних інституцій. Поки український громадянин не переконається, що представники держави справді бажають йому добра, поки українська громадянка не буде впевнена в тому, що при зверненні до лікарні персонал зробить усе можливе для збереження її життя та здоров’я та буде мати необхідні для цього засоби, незалежно від того, чи хвора вона на коронавірус, рак, туберкульоз або СНІД, доти навіть найпродуманішим повідомленням не будуть довіряти достатньо для уникнення масової істерії. Проте покращення роботи уряду не є метою діяльності Незалежної медійної ради, тому ми не будемо зупинятися на цьому детальніше.
Повертаючись до ролі медіа в ситуаціях підвищеного ризику для життя та здоров’я суспільства, знову наголошуємо, що загального інформування про перебіг епідемії, радикально недостатньо. Необхідно активно шукати фахових коментарів експертів для інформаційно-аналітичних матеріалів чи програм, надто якщо це стосується медій, що працюють у місцевостях, де розміщують осіб на карантин або ж є інші можливості поширення інфекції. Окрім того, життя та здоров’я громад має цікавити українські медіа не тільки у зв’язку зі спалахами періодичного «хайпу» на кшталт світових епідемій. Українці мають отримувати якісну й регулярну інформацію про те, що впливає на їхнє здоров’я і тривалість життя значно більше, ніж умовно екзотичні віруси з іноземних країн, зокрема: забруднення навколишнього середовища, алкоголізм, паління, діабет, туберкульоз, ігнорування періодичної перевірки на ВІЛ та гепатит, уникнення обов’язкових щеплень і т. д. Напевно, паніка через коронавірус була би значно меншою, якби в українському суспільстві було поширене обґрунтоване розуміння, що є вища вірогідність передчасної смерті через вищезазначені «банальні» захворювання, ніж через спалахи сезонних вірусних епідемій.
Незалежна медійна рада змушена констатувати провал роз’яснювальної роботи й належної комунікації з боку українських медіа, що зробило свій сумний внесок не лише у виникнення протестів і сутичок, але й у подальше розшарування суспільства на тих, хто відчуває глибокий сором за поведінку співвітчизників, і тих, хто, за браком інформації й довіри, побоюється за життя і здоров’я своїх рідних, — станом на 21 лютого в Нових Санжарах батьки не пустили до школи майже половину дітей. Нагадуємо про недопущення використання телерадіоорганізацій для «… пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх … фізичного … стану, яке встановлено статтею 6 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”».
Особливу увагу звертаємо на вимогу Європейської Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, яка у статті 10 встановлює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. При цьому чітко нагадує, що здійснення цих свобод «… пов’язане з обов’язками і відповідальністю».
Окремим негативним аспектом цієї історії є діяльність низки політиків і блогерів, які не лише не намагалися подати виважену інформацію й докопатися до суті проблеми, але свідомо поширювали недостовірну чи маніпулятивну інформацію підливали оливи у вогонь масової істерії — на кшталт заяви про «покарання китайським вірусом» за політичну позицію регіону. Така поведінка є не просто деструктивною, вона є протиправною, адже не можна «кричати “горить!” у переповненому людьми театрі». Інформація не може бути використана для закликів до «… насильства, жорстокості, … посягання на права і свободи людини» [3]. Незалежна медійна рада закликає українські медіа, а надто Суспільне мовлення, розробити і впровадити правила висвітлення епідемій і надзвичайних ситуацій, які би, щонайменше, передбачали обов’язкові експертні коментарі і фахові джерела отримання інформації для якісного, збалансованого й виваженого висвітлення ситуацій з метою запобігання виникненню паніки та спалахів насильства. Такі правила мають передбачати, в тому числі, роз’яснювальні матеріали щодо природи та реалістичних, а не роздутих масштабів загрози й можливих превентивних заходів, до яких слід вдаватися людям для захисту чи зниження ризиків для власного здоров’я та безпеки.
Незалежна медійна рада розуміє виклики, з якими стикається уряд у власній діяльності, в тому числі пов’язані із систематичною роботою спецслужб Російської Федерації задля дестабілізації ситуації в Україні. Водночас належна комунікація й роз’яснювальна робота як між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, так і налагоджена взаємодія з медіа через проведення регулярних брифінгів та поширення інших медійних матеріалів може запобігти неконтрольованому поширенню масової паніки та протиправній поведінці певних, особливо вразливих, громадян.
Ми також звертаємо увагу влади і медій на факт присутності провокаторів на акціях протесту, дії яких спричинили ескалацію конфлікту у громаді, а також на подальшу дегуманізацію місцевих мешканців, у тому числі в журналістських матеріалах, що є неприпустимим у демократичному суспільстві. Як зазначив історик, професор Тімоті Снайдер в одному зі своїх численних виступів, необхідно розуміти, що люди, які жили під владою нацистів, і люди, які згодом змогли побудувати ФРН, — це один і той самий німецький народ. Є також наукова думка про те, що причиною непоширення на територіях Східної Європи відомого в Середньовіччі «полювання на відьом» — це результат не якоїсь особливої людяності східноєвропейців, а радше відсутності відповідної доктрини, чи то пак пропаганди. Люди попросту не знали, що чаклунства «слід боятися» і що воно нібито є загрозою, а отже й не переслідували потенційних «чаклунів». Одночасно й банальністю, й містикою є те, що людина являє собою вмістилище і всього найгіршого, і всього найкращого у світі, й подекуди це буває одна й та сама людина, просто під дією різних наративів і різних ситуацій. Між тими, хто кричав «Осанна!», і тими, хто кричав «Розіпни!», була різниця в декілька днів і, напевно, ще значний обсяг відповідної «інформаційної роботи».
Незалежна медійна рада наголошує на неприпустимості використання медіа та комунікаційних платформ для поширення недостовірної, маніпулятивної інформації, чуток, підбурювання до порушення прав людини та громадського порядку, щодо висвітлення подій, пов’язаних з епідеміями, стихійними лихами та іншими подіями, що можуть загрожувати здоров’ю та життю людини.
2. https://www.newsweek.com/us-military-russia-disinformation-coronavirus-1485964.
3. Закон України «Про інформацію», стаття 28.
