30 вересня 2017 року виповнився рік з моменту набуття чинності основних законів, які запроваджували широку анонсовану владою та дуже очікувану суспільством судову реформу: закон України «Про внесення змін до Конституції України» та закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Основною метою судової реформи було відновлення суспільної довіри до суддів та забезпечення верховенства права при здійсненні правосуддя. Тож через рік можна оцінити чи рухається судова реформа у потрібному напрямку та побачити які перспективи впровадження судової реформи в життя. На мою думку, є три індикатори, які яскраво демонструють напрямок руху судової реформи.
1. Конкурс до нового Верховного Суду
Безумовно, центральною подією є конкурс до Верховного Суду. Незважаючи на те, що законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачалося створення Верховного Суду до 1 квітня 2017 року, конкурс підійшов до кінця лише зараз, у річницю судової реформи.
Саме 29 вересня 2017 року Вища рада правосуддя оголосила результати конкурсу та назвала прізвища 111 кандидатів, яких було рекомендовано президенту України призначити на посади суддів Верховного Суду. При цьому серед обраних кандидатів виявилося 25 осіб, відносно яких Громадською радою доброчесності були затверджені висновки про їх невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики. Серед них є діючі судді, які виносили політично мотивовані або інші сумнівні рішення, а також кандидати, які не можуть обґрунтовано пояснити походження своїх статків.
Одним із ганебних результатів конкурсу стала рекомендація на призначення судді Золотнікова, який забороняв мирні зібрання в Одесі під час Революції Гідності та який збрехав у своїй декларації доброченості про свою причетність до винесення такого рішення. При цьому однією із підстав для заборони проведення мирного зібрання для судді був указ президії Верховної Ради СРСР “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР”.
У той же час одна із небагатьох суддів, Мацедонська, яка пішла проти системи у часи Революції Гідності та висловила окрему думку, у якій вказала на незаконність судового рішення про заборону мирних зібрань у Києві у період з 01 грудня 2013 по 07 січня 2014 року, рекомендації на призначення суддею Верховного Суду не отримала. Вища рада правосуддя оголосила перерву у прийнятті рішення щодо судді Мацедонської та ще шести кандидатів.
Іншим показовим результатом є рекомендація на призначення суддів Наставного та Слинька, які у часи Януковича підтвердили вирок нинішньому генпрокурору Луценку й відправили його до в’язниці.
Очевидно, що це не той результат, який очікувало громадянське суспільство тоді, коли 07 листопада 2016 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголошувала конкурс до Верховного Суду. Більше того, такий результат явно не відповідає задекларованій меті відновити суспільну довіру до судової влади. Нагадаю, що у Вищої ради правосуддя було право не рекомендувати президенту призначення кандидатів, щодо яких є обґрунтований сумнів у доброчесності або призначення яких негативно вплине на суспільну довіру до судової влади. Втім присутність у списку рекомендованих ВРП кандидатів суддів, відносно яких є обґрунтовані сумніви у доброчесності у тотальної більшості громадян України, говорить про ігнорування Вищою радою правосуддя думки суспільства та негативного впливу призначення таких суддів на суспільну довіру до судової системи.
2. Очищення судової влади через притягнення до відповідальності суддів.
Протягом року впровадження судової реформи не відбулося радикальних змін, які б свідчили про бажання Вищої ради правосуддя очистити судову владу від недоброчесних суддів.
Зокрема, майже на річницю судової реформи були оприлюднені дані відповідно до яких лише 10% від загальної кількості суддів, які приймали рішення стосовно активістів Революції Гідності, були звільнені з посад. Як зазначив Роман Маселко, відносно 204 суддів Майдану Вища рада правосуддя взагалі відмовилися відкривати дисциплінарні провадження.
Таким чином, не забезпечивши очищення судової влади від суддів Майдану, Вища рада правосуддя своєю бездіяльністю продовжує утверджувати суспільну думку у повній безкарності суддів та круговій поруці у суддівському корпусі.
Про існування кругової поруки Вища рада правосуддя нагадала, коли прийняла роз’яснення положень Конституції України щодо необхідності отримання згоди на арешт суддів, яких було затримано під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Таке роз’яснення зобов’язує правоохоронні органи відпускати суддів, яких було затримано під час отримання неправомірної вигоди, якщо Вища рада правосуддя не надасть згоди на їх арешт або просто не розгляне з будь-яких причин відповідне подання прокуратури протягом 60 годин з моменту затримання судді.
Таким чином, незважаючи на зміни до Конституції України, завдяки роз’ясненню Вищої ради правосуддя, судді отримали додаткові можливості для уникнення відповідальності у ситуаціях, коли їх було затримано на «гарячому».
Вищевказане свідчить про відсутність волі у Вищої ради правосуддя очищувати судовий корпус від суддів, які підривають авторитет судової влади.
3. Зміни до процесуальних кодексів
Незважаючи на те, що зміни до Конституції України набули чинності 30 вересня 2016 року, лише у кінці березні 2017 року (тобто, лише через майже півроку) президент передав на розгляд профільного Комітету проект змін до процесуальних кодексів, які врегулюють порядок розгляду справ Верховним Судом. За дивним збігом обставин Верховна рада України за майже чотири місяці не змогла розглянути проект змін у цілому до закінчення сесії та відповідно це питання було перенесено аж на вересень 2017 року, на початок нової сесії. Протягом вересня парламент розглядав численні поправки до цього проекту та вже 3 жовтня Верховна Рада ухвалила законопроект, підтримавши пакетом і правки, про негатив яких писала громадськість та які підвищать корупційні ризики, суттєво погіршать ситуацію із відкритістю судочинства та захистом права на справедливий суд.
У сукупності із результатами конкурсу до Верховного Суду прийняття таких змін лише посилить недовіру простих громадян до суду та закономірно радикалізуватиме настрої суспільства, що неминуче призведе до трагічних наслідків.
Опис тенденцій, під якими пройшла судова реформа за один рік, свідчить про те, що реформа не рухається у напрямку відновлення суспільної довіри до суддів.
Це означає, що вже на цьому етапі вже слід міняти механізми, за допомогою яких реформа впроваджуватиметься в життя, адже, у порядку денному залишається проведення конкурсів на зайняття вакантних посад суддів у місцевих та апеляційних судах, створення Вищого антикорупційного суду та Вищого суду з питань інтелектуальної власності, кваліфікаційне оцінювання діючих суддів тощо.
Серед найбільш нагальних змін є оновлення складу, а також зміна підходів до порядку формування органів, на які у першу чергу покладена задача очищення та оновлення судової влади: Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя. Нинішній склад цих двох органів продемонстрував нездатність забезпечити відсутність у судах недоброчесних кандидатів, а тому проходження недоброчесних кандидатів під час наступних конкурсних процедур буде такою ж нормою, як і під час конкурсу до Верховного Суду.
По-друге, обов’язковим є забезпечення більшої прозорості під час прийняття рішень відносно призначень суддів. Великою мірою проходження недоброчесних кандидатів до Верховного Суду спричинено відсутністю можливості у громадськості ознайомитися із рішеннями з мотивувальною частиною відносно кожного кандидата (особливо у частині неврахування висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики), інформацією про кількість балів окремому кандидатові по кожному критерію тощо.
По-третє, посилення ролі громадянського суспільства у процесі прийняття рішень відносно суддів та кандидатів на посади суддів, оскільки відсутність дієвих механізмів дозволила Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Вищій раді правосуддя не враховувати обставини щодо недоброчесності кандидатів на посади суддів, які були виявлені Громадською радою доброчесності.
