“Бійся не тих, хто спорить, 

а тих, хто від спорів ухиляється” 

– Марія Ебнер-Ешенбах

Слово “дебати” від франц. “débat” суперечка, обмін думками. Політичними дебатами є дискусія лідерів політичних сил або ж кандидатів на виборні посади, що відповідають на запитання, які ставлять усі учасники дискусії тим самим надаючи глядачам та слухачам можливість безпосередньо порівнювати позиції кандидатів з важливих питань. Найважливішим є те, що кандидати повинні переконувати не одне одного, а виборців.

Політичні дебати, як елемент демократичного суспільства, мають надавати можливість виборцям робити усвідомлений та об’єктивний вибір, а кандидатам змістовно розкривати свої програми тощо. Натомість, в Україні до дебатів ставляться радше як до чергового телешоу, яке не несе за собою змістовності.

Першовитоки дебатів: Греція задає тон

Дебати з’явилися у стародавній Греції, у якій суспільно-політичні питання обговорювались на публічних дискусіях. Публічні виступи для обговорення переваг та недоліків законів запровадив Перикл. На законодавчих зборах дебати вимагали серйозних та високоякісних виступів, оскільки на карту були поставлені питання, зокрема, війни та миру. Так, Д. Мерфі та Р. Катула зазначали, що афіняни розуміли, що їх майбутнє часто залежить від здатності переконливо говорити. 

Популяризація політичних дебатів у світі

Дебати Лінкольна та Дугласа 

Надворі 1858 рік. От-от мають відбутися вибори до Сенату США і на вакантне місце сенаторського крісла від штату Іллінойс балотуються двоє кандидатів – від республіканців Авраам Лінкольн (ще невідомий політик), від демократів – Стівен Дуглас (уже відомий та досвідчений політик). 

Усього дебати тривали 2 місяці. Кандидати відвідали 7 міст. В аудиторії, де відбувались дебати, приходили сотні людей, які були готові 4 години слухати позиції опонентів. Окрім того, разом із кандидатами по містах їздили двоє фонографістів (1 від демократів та 1 від республіканців), які записували кожне слово кандидатів і реакцію аудиторії. Ці стенограми оперативно друкувались в газетах, ба більше, в 1860 році вони були опубліковані окремою книгою. 

Опоненти обговорювали багато проблем, але ключовими були обговорення теми рабства, зокрема, прийняття білля “Канзас-Небраска”, метою якого було не заборонити рабство або встановити рабство на тій чи іншій території/штаті, а надати право населенню самостійно вирішувати позицію штату в цьому питанні у відповідності з Конституцією США. 

Дуглас стверджував, що рабство вже існувало на момент створення американської держави. Союз Півдня та Півночі початково був “розділений” батьками-засновниками на рабовласницькі та вільні штати і нічого не заважало йому залишатись таким же розділеним і надалі. 

Згодом, через білль “Канзас-Небраска” між північними та південними штатами США почались конфлікти щодо поділу територій, що призвело до Громадянської війни. 

Лінкольн опонував тим, що рабство є інститутом, який дестабілізує політичну ситуацію в США. Він вважав, що білль “Канзас-Небраска” став відправною точкою проведення політики поширення рабства на всю територію держави. Лінкольн не отримав сенаторське крісло, але завдяки цим дебатам він здобув велику популярність як політик, що згодом привело його до перемоги на президентських виборах.

Відтак, це були перші політичні (в дотелевізійну еру) дебати, на які був великий попит у громадян США. Не дивлячись на те, що єдиними способами отримання інформації були – прийти особисто послухати, прочитати в газеті або почитати зведену книгу з промовами, громадяни США відчували гостру потребу почути позиції політиків, які висувались на державні посади, щодо важливих соціальних та політичних тем.

Дебати Ніксона та Кеннеді. Перші теледебати

Перші теледебати відбулись в США в 1960 році. Тоді за посаду Президента боролись сенатор-демократ Джон Кеннеді та віце-президент республіканець Річард Ніксон. Завдяки телетрансляції ці дебати побачили 70 мільйонів американців.

Політичні дебати виходять на новий рівень. Якщо раніше увага зосереджувалась на тому, що політики скажуть, то тепер зауважують на зовнішній вигляд та поведінку. Ніксон лідирував у цій гонці, але дебати усе змінили. Ніксон відмовився відвідати репетицію теледебатів. У першому раунді дебатів Ніксон, який давно закріпив за собою звання гарного оратора, поводить себе невпевнено та сильно нервує, на що вплинуло травмоване коліно; під час ефіру з нього стікає піт, що створює “нетелевізійну” картинку. Кеннеді ж у своєму виступі поводиться переконливо; головний його посил – надихнути американців на зміни. Його рейтинг стрімко росте. Наступні раунди дебатів Ніксон провів набагато краще за перший, але це вже не допомогло переломити ситуацію на свою користь і він програє вибори.

Наступні 16 років дебати в США не відбуваються через острах допустити ніксонівську помилку.

Ситуація змінюється після проведення дебатів 1976 року між Джеральдом Фордом та Джиммі Картером, де Форд припустився помилки, промовивши, що немає жодного радянського домінування у Східній Європі. Картер не пропустив цього повз свої вуха і вступив у дискусію з опонентом щодо цієї обмовки. Не дивлячись на рівні шанси на старті виборів, Форду не пробачили незнання зовнішньополітичної ситуації і він програв вибори. З тих пір дебати між кандидатами в Президенти стають негласним правилом. Навіть той факт, що законопроект 1992 року, який встановлював обов’язковий порядок участі в президентських дебатах, було відхилено, на той час вже неможливо було уявити, щоб якась зі сторін відмовилась від участі в теледебатах.

Коли теледебати змінюють вектор руху

Польща: Валенса проти Кваснєвського

1995 року на президентських виборах чинному президенту Польщі Леху Валенсі протистоїть Олександр Кваснєвський. Останній бере в першому турі виборів 35,11% голосів, тоді як Валенса – 33,11%. Згідно опитування перед другим туром виборів, 55% виборців були переконані, що Валенса переможе. Теледебати між кандидатами відбулись двічі – 12 та 15 листопада. На перших дебатах Кваснєвський поводить себе стримано та позиціонує себе як людину, що здатна стати президентом та може досягти компромісу заради майбутнього Польщі. Валенса ж постійно атакує свого опонента. Наприкінці Кваснєвський подає Валенсі руку для потискання, від чого останній відмовився резюмуючи: “Найбільше, що я можу подати вам, так це ногу!”. На наступних дебатах Валенса поводив себе спокійніше, водночас виправити наслідки перших йому не вдалось. Його опонент перемагає вибори з 51% голосів. 

Німеччина: Шредер проти Меркель

Дебати за канцлерівську посаду відбувались 2005 року між чинним канцлером Герхардом Шредером, який проявив себе надзвичайно гарним, впевненим оратором, та Ангелою Меркель, яка завдяки дебатам виявила себе як сильного претендента на посаду. Водночас, це швидше було неочікуваним результатом, оскільки при опитуванні саме Шредеру прогнозували перемогу. Відзначають, що Меркель виступила краще, ніж багато хто очікував і саме на дебатах Меркель довела, що вона серйозна альтернатива на посаду канцлера. 

Історія українських політичних теледебатів 

За історію існування незалежної України політичні теледебати до другого туру виборів відбулись двічі: перші в 1994 році між Леонідом Кравчуком та Леонідом Кучмою, другі – у 2004 між Віктором Ющенком та Віктором Януковичем.

У першому турі президентських виборів 1994 року виборці віддають Кравчуку 38,3 %, тоді як Кучмі – 31,1%, однак у другому турі Кучма перемагає Кравчука з 52,2 % проти 45,1 % та забирає президентське крісло. Вважається, що перемозі Кучма завдячує теледебатам, до яких він був краще підготовлений і виглядав переконливіше за свого опонента, через що і змінилась думка виборців в останній тиждень перед виборами.

На виборах 1999 року Леонід Кучма відмовився дебатувати зі своїм опонентом Петром Симоненком.

Наступні теледебати відбулись у 2004 році в 2 тури – перед другим туром виборів та перед переголосуванням. Після першого туру виборів Віктор Ющенко отримав 39,9% голосів, а Віктор Янукович 39,2%. На черзі другий тур голосування, а перед ним теледебати. У згадках про ці дебати зазначають, що обидва кандидати виглядали впевненими. Попри те, що за результатами національного екзит-полу Ющенко набрав 54% голосів, а Янукович – 43%, Центральна виборча комісія попередньо оголошує, що Віктор Янукович – лідирує. Після оголошення ЦВК результатів, розпочинається “Помаранчева революція”, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів. Таким чином, результати другого туру виборів визнали недійсними та призначили переголосування.

Між кандидатами знову відбулися теледебати. Політологи відзначили, що завдяки дебатам, проведеним до переголосування, Віктору Ющенку додалось 5% голосів. Як результат, Ющенко переміг з 52% голосів, Янукович отримав 44,2%.

На виборах 2010 року Віктор Янукович відмовляється від участі в теледебатах зі своєю опоненткою Юлією Тимошенко. На виборах 2014 року дебати між 20 кандидатами відбулись до проведення першого туру голосування. 

2019 рік приніс нерозуміння того, що ж все-таки відбулось на НСК “Олімпійський” між кандидатами в Президенти та чи це можна називати “теледебатами” в розумінні закону. На цьому зупинимось детальніше. 

В українському законодавстві процедура проведення теледебатів між кандидатами в Президенти, включеними до виборчого бюлетеня для повторного голосування, регулюється статтею 62 Закону України “Про вибори Президента України” та Постановою ЦВК. 

Закон визначає дебати двох видів: перший – публічні дебати як форма передвиборної агітації, що оплачується кандидатами з коштів своїх виборчих фондів. Другий вид – проведення теледебатів між кандидатами в Президенти, що пройшли до другого туру. Такі теледебати проводяться за бюджетні кошти та організовуються і проводяться Національною суспільною телерадіокомпанією України. 

Теледебати кандидатів, що пройшли до другого туру, в розумінні статті 62 Закону чітко регламентовані. Самі теледебати не є обов’язковими, але якщо кандидати зголошуються брати в них участь, то вони зобов’язані виступати особисто. Теледебати транслюються на суспільно-політичному загальнонаціональному каналі Суспільного телебачення в прямому ефірі, на Першому каналі Національної радіокомпанії України та можуть безкоштовно транслюватися іншими каналами мовлення. Хоча суспільний мовник і виявив готовність до проведення теледебатів, обох кандидатів можна було побачити лише на НСК “Олімпійський” перед другим туром президентських виборів 2019 року. Дебати були оплачені за кошти виборчих фондів кандидатів. 

В Україні, як і в США, і в Великобританії, були спроби зробити теледебати обов’язковими, водночас ці спроби з тріском провалились. Тож, в Україні, якщо один з кандидатів не з’явився в студії суспільного мовника, кандидату, який з’явився, надається весь ефірний час на виступ, що і відбулось на теледебатах 2019 року. 

Відокремлюючи різницю між дебатами, як формою передвиборної агітації та теледебатами, що проводяться перед другим туром голосування варто зупинитись на заангажованості. Дебати, що є передвиборною агітацією, хоча і повинні проводитись на рівних умовах для всіх її учасників, все-таки не можуть дати таку гарантію, якщо вони проводяться на комерційних телеканалах. Як приклад можна навести період передвиборної агітації 2019 року, де ряд телеканалів не приховували своєї підтримки того чи іншого кандидата. У випадку проведення дебатів на одному з таких каналів гарантія дотримання принципів рівності та незаангажованості нівелюються.

Суспільний мовник, який фінансується за кошти платників податків, є незаангажованим, адже кінцевим бенефіціаром є суспільство. А контролювати якість дискусії, яка б не перетворилася на поливання кандидатами одне одного брудом, легше, оскільки суспільний мовник не може бути прихильником когось із кандидатів.

Позитивне середовище, створене дебатами, сильно контрастує з публічними дискусіями та обговореннями, як частиною передвиборчої кампанії, де кандидати схильні використовувати більш агресивну та менш змістовну риторику. Так, в Індонезії виборчі органи висунули пропозицію щодо заборони політичних мітингів та заміни їх на більш структуровані дебати між конкуруючими партіями та їх кандидатами. Пояснюється це тим, що передвиборчі дискусії часто розпалювали конфлікти, тоді як дебати пропонувались виборцям як засіб ознайомлення та вивчення позицій кандидатів.

Дебати не повинні перетворюватись на гру політиків або на шоу, що можна було побачити на НСК “Олімпійський”. Натомість це серйозна дія, що має показувати реальне розуміння кандидатами відповідальності перед президентською посадою, виборцями та державою в цілому.

Цінність дебатів: чому політичні дебати – це важливо та як це впливає на виборців

Дебати працюють на користь демократії, зокрема допомогаючи виборцям зробити усвідомлений вибір; заохочуючи кандидатів зосереджуватися на проблемах державної політики, а не на своїх особистостях; змушуючи їх дотримуватись своїх передвиборчих обіцянок.

Цінність для політиків

Перспектива відстоювати свої погляди перед політичним опонентом спонукає кандидатів розвивати та вміло формулювати свої позиції під час усієї кампанії. Як слушно зазначив колишній сенатор та кандидат в президенти США Боб Доул: “Я думаю, що вони (дебати) допомагають нам підготуватися… Вони змушують нас думати про ті проблеми, на яких ми, можливо, і не зосереджувались – вони змушують нас думати наперед”.

Є ситуації, за яких певна політична сила має домінуюче становище, зокрема і в медійному середовищі. Кандидати, які не мають достатнього фінансування, щоб конкурувати, наприклад, на комерційному телебаченні, не можуть представити широкому колу виборців свої програми та позиції, оскільки стикаються з більш агресивною грою опонентів, які є впізнаванішими. Відтак, у нерівному політичному середовищі державні теледебати кандидатів дають можливість дістатись до виборців безпосередньо по радіо та телебаченню, забезпечуючи ефективний спосіб допомогти «вирівняти умови гри» серед кандидатів. Чи варто вже казати і про те, що кандидат завдяки дебатам може додати собі нові голоси у разі переконливого виступу.

І все ж, видається сумнівним, що той кандидат, який не може на публічній дискусії структуровано та логічно відстоювати свої позиції щодо суспільно важливих питань, зможе гідно керувати державою та представляти її інтереси на публічній арені.

Цінність для виборців

Для виборців виникає унікальна можливість робити порівняння між доречністю та аргументованістю позицій кандидатів. Зокрема, виборець, побачивши різницю між сказаним, має змогу однозначно вирішити для себе чию сторону з-поміж представлених кандидатів він займе. Виборець зможе розкрити як і майбутній стиль керівництва, так і особисті якості, якими керуватиметься “його” кандидат у разі обрання на посаду. Так, на Ямайці було проведено опитування громадської думки щодо того, яку роль відіграють дебати в інформуванні виборців. Близько 70% респондентів повідомили, що дебати сприяли уточненню позицій кандидатів.

Висновок

Як показує світова практика, дебати проводяться у багатьох країнах та вважаються престижною справою, на якій кандидати мають можливість заробити додаткові “бали”. Теледебати, як дзеркало, показують виборцю справжні обличчя політиків та їх спроможність відповідально ставитись до слів, які вони промовляють та обіцянки, які вони дають. В свою чергу, виборець не повинен формувати свою думку лише на основі відповідних виборчих технологій. Саме тому запит суспільства на теледебати має бути настільки великим, що відмова дебатувати сприйматиметься як слабкість та неспроможність проявити себе сильним та професійним політиком, гідним президентського крісла. Це вплине на якість передвиборних програм, на розуміння кандидатами та їх штабами, що гра вийшла на новий, вищий рівень, а тому потребує відповідних навичок, знань та глибшого усвідомлення відповідальності, яку кандидати на себе беруть.