24 січня активісти Всеукраїнського об’єднання “Автомайдан”, Громадського Руху ЧЕСНО, ГО “Центр протидії корупції” та Реанімаційного Пакету Реформ провели акцію «Супермаркет індульгенцій» під будівлею Вищої ради правосуддя, вимагаючи у ВРП не покривати суддів-хабарників та не перекручувати зміст Конституції.
Обурені публічним зверненням з власним трактуванням Вищої ради правосуддя норм Конституції, яке фактично нівелює дуже важливу частину реформи, за якою мали бути покарані судді-хабарники. Трактування ВРП забороняє слідчим суддям обирати запобіжний захід для суддів без попередньої згоди ВРП, що створює можливості для уникнення такими суддями відповідальності. Таким чином упійманого на хабарі суддю можуть затримати, але потім мусять відпустити, оскільки для утримання під вартою потрібне рішення ВРП.
Активісти під час акції наголосили, що затягування Вищою радою правосуддя розгляду справ по суддях Майдану майже на рік свідчить про те, що у випадку з хабарниками ВРП також не буде “поспішати” виносити рішення про їхнє утримання під вартою. Така ситуація вкотре демонструє кругову поруку, яка роками працює у судовій системі та дозволяє суддям уникати відповідальності. Громадськість також нагадала Вищій раді правосуддя обіцянки Президента про те, що зміни до Конституції дадуть можливість забути про недоторканність та вседозволеність суддів й уникнення ними відповідальності за скоєні злочини.
Члени Вищої ради правосуддя вийшли до громадськості, однак, не дослухавши її застережень, намагалися висловити свою точку зору. На їхню думку, Конституція дає право слідчим лише затримувати суддів, упійманих на вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а для тримання під вартою все ж потрібно рішення ВРП. Нагадали вони також про конституційні гарантії недоторканності судді та про те, що утримання під вартою є вийнятковим запобіжним заходом, який варто застосовувати лише тоді, коли прокурор доведе, що більш м’які заходи не можуть запобігти ризикам.
Рух ЧЕСНО нагадує Вищій раді правосуддя про історію з Чаусом та низкою інших суддів, які зуміли не лише уникнути відповідальності, але й втекти з країни, поки українська система намагалась прийняти рішення про їхні затримання. Ці випадки свідчать про абсурдність публічного звернення ВРП та трактування нею норм Конституції, а також про неготовність судової системи до запровадження реальної відповідальності за корупцію та інші злочини суддів.
