Як перетворити медіа на засіб інформування про кандидатів та платформу для політичної дискусії, а не емоційної агітації та прихованої реклами політиків? Про це говорили юристи та медіаексперти під час круглого столу «ЗМІ та вибори», який відбувся 17 липня у Києві в рамках XIV Міжнародної літньої школи медіа права.
Вже наступного року в Україні відбудуться дві виборчі кампанії – президентська та парламентська. Провідну роль у них відіграватимуть медіа, оскільки 86% громадян (а значить, і виборців) отримують інформацію про політичне життя з телебачення. Це розуміють і політики, тому 70-90% виборчого фонду витрачають саме на медіа. Відповідно, зростає ризик маніпуляцій: замовних сюжетів на користь кандидатів чи проти їхніх конкурентів, прихованої реклами, подачі неперевірених та незбалансованих фактів.
Маніпуляції на виборах: їхнє походження і як їм завадити
Загалом в Україні є правова база для регулювання виборів, відзначає Роман Головенко, юрист Інституту Масової Інформації. На ЗМІ накладається обмеження щодо реклами, вимога дотримуватися стандартів, зокрема відділення фактів від коментарів. Однак на практиці Нацрада з питань телебачення та радіомовлення не працює на повну силу, а під час самої кампанії – взагалі відсторонена від процесу.
«Перед кожними виборами у нас парламент встановлює мораторій на перевірки ЗМІ під час виборів. При цьому його підтримує Нацрада, якій просто не хочеться бути заваленою тисячами справ, працювати у стресовому режимі, відстоювати свою позицію у судах. В результаті Нацрада бездіє, а власники каналів – маніпулюють», – пояснив Роман Головенко.
Тим часом регуляторного органу для інтернет-видань узагалі не існує – як і закону про інтернет видання. Експерт вважає це новим викликом: потрібно створити законодавче регулювання для цих ЗМІ, але водночас не допустити інтернет-цензури.
Як розповіла Галина Петренко, виконавчий директор «Детектор медіа», маніпуляції стають наслідком одразу кількох «хвороб» медіапростору: неготовності до саморегулювання, низької політичної культури, терпимості до порушень і джинси. А наслідком стає падіння довіри до ЗМІ. Так, лише половина українців довіряють інформації з медіа.
Експерт також анонсувала запуск нової саморегуляторної ініціативи для подолання проблем. Її ініціаторами стануть незалежні медійні організації: Незалежна медійна рада та Комісія з журналістської етики.
«Ми вирішили зібрати коаліцію журналістів – не експертів, а саме журналістів – і підписатися під спільним меморандумом про етичне висвітлення виборів. Так, це звучить смішно, але в Україні цей механізм уже працював. Ще перед Майданом-2004 журналісти уклали аналогічну угоду [Маніфест українських журналістів з приводу політичної цензури], до якої згодом приєднувалися і їхні колеги. Результатом стала «журналістська революція» і реальна боротьба за свободу слова», – відзначила Галина Петренко.
Павло Моісеєв, директор з правових питань ОО «Інтерньюз Україна» наголосив, що прихована реклама (зокрема і політична) є правопорушенням. А тому боротися з нею потрібно адміністративними покараннями, а не лише поясненнями про те, що маніпулювати – неправильно.
«Лише покарання для ЗМІ викоренять приховану рекламу – причому для цього достатньо лише однієї виборчої кампанії і санкцій під час неї. Помилково вважати, що керівники ЗМІ не розуміють, що неправі, їм це багато років пояснювали експерти. Вони діють, почуваючи свою безкарність, і при цьому спекулюють на захисті свободи слова», – додав він.
Політична реклама: обмеження vs заборона
У багатьох європейських країнах проблему маніпуляцій у політичній рекламі вирішили радикально: заборонивши таку рекламу. Однак в Україні заборона може зашкодити політичному процесу, зазначає Катерина Кулина, юрист Центру демократії та верховенства права. Адже політики, наближені до медіавласників, будуть користуватися прихованою рекламою, натомість їхні конкуренти втратять можливість презентувати себе виборцям. Натомість рекламу потрібно обмежувати.
«Зараз ми часто бачимо короткі й емоційні слоти, які зрештою нав’язують глядачам образ політика. Тут можна було б використати вже наявний досвід: якщо ці ролики існують, їх тривалість має складати не менше 2-3 хвилин. Це надто довго, аби не казати нічого по суті – але достатньо коротко, щоб більшість кандидатів могли дозволити собі купити такий ролик», – вказала вона.
Втім, залишається відкритим питання: як «змусити» кандидатів презентувати свої програми, а не, скажімо, показувати акторів і природні краєвиди. Наприклад, можна закріпити формат ролика, аби кандидат виступав перед камерою з промовою, а не знімав постановочні ролики, відзначає Катерина Кулина.
Натомість Сергій Савелій, ассистент з юридичних питань Міжнародного фонду виборчих систем (IFES), основною проблемою назвав масштаби витрат на передвиборчу агітацію, які перетворюють її на змагання грошей кандидатів. Так, лише офіційно в Україні партія може витратити на кампанію 288 мільйонів гривень. (для порівняння, у Бельгії ця сума складає 1 мільйон євро). Однак до обмеження цього виборчого фонду експерт пропонує підходити поступово.
«Важливі як самі норми [про максимальний розмір фонду], так і підготовча юридична робота, зокрема уніфікація законодавства. В іншому разі спірні моменти дадуть можливість тиснути на кандидатів. До речі, виникає ще й питання контролю: чи здатні ЦВК, НАЗК, Нацрада відстежувати витрати партій, якщо вони навіть не мають регіональних підрозділів», – прокоментував він.
А от Денис Рибачок, аналітик Комітету Виборців України висловився за повну заборону передвиборчої реклами на радіо та телебаченні. На його думку, це єдиний дієвий спосіб уникнути маніпуляцій, а тому заборона відповідає інтересам виборців. «Навряд чи глядачі перейматимуться через відсутність такої реклами», – відзначив експерт
Денис Рибачок наголосив, що політики обходять обмеження за рахунок дірок у законодавстві. До прикладу, закон встановлює, що агітація – це лише матеріали про кандидата, тому до початку кампанії партії можуть безконтрольно розміщувати рекламу. Також її часто замовляють від імені громадських організацій.
Інтернет і вибори: чи підійде Україні європейський досвід
Як показує досвід виборів у США та Франції, Інтернет перетворюється на повноцінне електоральне «поле бою» між кандидатами. Ця тенденція стосуватиметься і України, оскільки у мережі можуть проявити себе кандидати, які не мають грошей чи можливостей для телевізійної реклами. Водночас, як контролювати це поле і уникати маніпуляцій – питання поки відкрите.
Як відзначає Віта Володовська, юрист ГО «Лабораторія цифрової безпеки», одним із дієвих способів контролю є прозорість джерел фінансування, коли партії звітують про отримані кошти. Процес ускладнюють особливості Інтернету: рекламу можуть розміщувати й іноземні компанії. Як відповідь, у Франції наразі розглядають законопроект, який дозволяє блокувати іноземні ЗМІ, які поширюють недостовірну інформацію під час виборів – або ж узагалі блокувати сайти за недостовірну інформацію. Втім, експерт не радить використовувати цей підхід в Україні.
«Єдиної відповіді на цю проблему немає. Питання в тому, чи готові ми до обмежень, чи прагнемо уникати цього, щоб зберегти плюралізм. Втім, у світі озвучується позиція, за якою соцмережі повинні маркувати передвиборчу рекламу. Тут Україна не може діяти самостійно, але ми повинні об’єднувати ресурси зі світовою спільнотою», – підсумувала вона.
Завершився круглий стіл презентація про регулювання ЗМІ під час виборах у країнах, які представляють учасники Літньої школи. Аудиторія мала змогу дізнатися про особливості законодавства Білорусі, Молдови, Казахстану та Вірменії і зрозуміти, як вони вирішують актуальні проблеми.
Проведення круглого столу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Центру демократії та верховенства права та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.