Як відомо з попередніх результатів виборів до Парламенту, партія Президента – “Слуга народу” – забирає більшість мандатів, а отже – отримує ефективні важелі впливу для подальшого прийняття рішень. Члени партії неодноразово декларували намір “деолігархізувати медіа”, цю ж ідею підтримали Президенти Європейської ради Дональд Туск та Єврокомісії Жан-Клод Юнкер у своїй спільній заяві. Проте перед пошуком варіантів подолання згаданої проблеми, необхідно чітко її визначити.
Отже, що таке деолігархізація медіа? Думки експертів дещо різняться, однак сходяться у одному: деолігархізація полягає в зменшенні непропорційного впливу прихованих приватних інтересів на медійну сферу та обмеженні можливості власників ауліовізуальних медіа мати вирішальний вплив на редакційну політику. Дійсно, ще з перших років незалежності України загальнонаціональні аудіовізуальні медіа швидко сконцентрувались в руках кількох бізнесменів, в подальшому – дуже впливових. І доки в світі телебачення залишалось досить економічно вигідною сферою, в Україні цей бізнес чомусь є збитковим, а телерадіоорганізації існують за рахунок дотацій від уже згаданих інвесторів. Наслідком такої концентрації в руках монополістів телеканалів стає заангажованість останніх: численні маніпуляції та велика кількість замовних матеріалів, надто у виборчий період. В результаті глядачі отримують незбалансовану інформацію або ж і взагалі недостовірні факти.
Чому це так важливо і загрозливо? Медіа, а надто телебачення – це інструмент впливу на громадську думку. Тож контроль над ЗМІ дає власнику можливість для захисту власного бізнесу, продажу лояльності будь-якій чинній владі, підтримки власних політичних партій та інформаційного “знищення” опонентів. Особливо гостро ця проблема проявляється під час передвиборчих кампаній, коли медіа перетворюються на зброю у боротьбі олігархів. Крім того, дедалі більшого значення набувають онлайн-медіа, щодо яких теж існує загроза їх використання лише як “ручного каналу комунікації” тих чи інших впливових приватних осіб.
А чи є вирішення? Експерти вважають, що деолігархізувати медіа можливо, запровадивши ініціативи щодо прозорого фінансування медіа та концентрації медійного ринку, а також завдяки актуалізації законодавства щодо монополій.
На думку Тараса Шевченка, директора Центру демократії та верховенства права, в Україні слабке законодавство в телевізійній сфері саме в частині концентрації. Тут немає чіткого визначення ринку й, відповідно, неможливо його виміряти й визначити, що є монополією. А це дає змогу накопичувати багато каналів в одних руках. Запобігти такій концентрації можна за умови регулювання кількості телеканалів чи видів медіа, які належать одному власнику.
До інших способів протидії експерти додають забезпечення незалежної редакційної інформаційної політики та економічну спроможність медіа. Більше того, експерти схиляються до ідеї посилення впливу регулятора – Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, паралельно забезпечивши його незалежність завдяки зміні процедури обрання членів Ради. Йдеться про відмову від квотного принципу (наразі 4 членів призначає Президент, ще 4 – Верховна Рада) та перехід до конкурсного відбору. Також, деолігархізація повинна включати посилення ролі Суспільного мовника, який має стати конкурентом для олігархічних каналів.
Очевидно, що медійна сфера очікує на низку радикальних змін, зокрема, і на конституційному рівні. Зважаючи на новий склад парламенту, де вже існує більшість, це може статися найближчим часом. Питання тільки в тому, чиї інтереси відіграють ключову роль та до яких наслідків це призведе.
