Ця справа розглядалася за Законом України «Про інформацію» у попередній редакції, оскільки на той час ще не набув чинності Закон «Про доступ до публічної інформації».

14 вересня 2010 року Інститут Медіа Права подав інформаційний запит до Верховної Ради України, із проханням надати інформацію про офіційне видання Верховної Ради «Голос України»: Інститут Медіа Права хотів дізнатися, як пов’язані організаційно і фінансово Верховна Рада України (засновник «Голосу України») та приватне підприємство, що видає цю газету. У запиті були поставлені питання про те, які функції здійснює підприємство «Редакція газети «Голос України» щодо зазначеної газети; на якій підставі їй були передані повноваження у сфері видання цього ЗМІ; чи укладалися відповідні договори між Верховною Радою України та цим підприємством; чи проводилася процедура державних закупівель на видання «Голосу України» та чи існує у газети статут редакції.

Раніше, у 2009 році, Інститут подавав запит на отримання подібної інформації. Того разу Верховна Рада України не надала Інституту Медіа Права жодної відповіді, а натомість організація отримала лише лист від головного редактора «Голосу України», який містив відмову надати більшість запитуваної інформації.

Однак і повторний запит також залишився без відповіді, і 26 листопада 2010 року Інститут Медіа Права подав позов до Вищого адміністративного суду України. Суд відхилив позовні вимоги Інституту у повному обсязі, і визначив, що належним суб’єктом судових претензій у цій справі має бути не український парламент, а його апарат (див. справу Інститут Медіа Права проти Апарату Верховної Ради України).

Оскільки в обох справах судове оскарження на національному рівні не дало результату, Інститут Медіа Права звернувся до Європейського Суду з прав людини.