Спікерами однієї із останніх лекцій стали Зоряна Черненко, головний експерт групи «Охорона здоров’я» РПР та Сергій Лобойко, головний експерт групи «Е-урядування». Під час першої лекції Зоряна Черненко розповіла про структуру та нюанси роботи системи охорони здоров’я, про виклики, з якими стикнулись реформатори та про те, як буде функціонувати система охорони здоров’я після реформи.

За словами лектора, зусилля багатьох людей, які  безпосередньо через Міністерство охорони здоров’я прагнуть вплинути на регіональні лікарні є марними, бо МОЗ цілорічно займається закупівлями, контролем та реєстрацією лікарських засобів і на представництва нижчого порядку не впливає. Натомість, вплив на лікарні є прямим обов’язком обласних і районних рад.

«Більшість людей докладають купу зусиль для того, щоб поїхати в Київ, написати в Київ, нажалітися в Київ. А виявляється, що не треба так далеко ходити. Треба лише проїхати дві зупинки тролейбусу до обласної  або районної ради», —відзначила Зоряна Черненко.

Крім того, вона пояснила, як функціонуватиме нова система із 5 рінями надавання лікувальних послуг (“первинка”, “вторинка”, “третинка”, екстренна допомога, “понятивка”):

“Основний напрямок розвитку системи охорони здоров’я – превентивна медицина. Замість багатьох лікарів в поліклініці, кожного пацієнта буде вести сімейний лікар,який матиме певну кількість пацієнтів. Людина зможе сама вибрати собі такого лікаря. Це лікар “первинки”. Він займається простими базовими речами та нескладними випадками. Пацієнтів з більш серйозними випадками направляють до лікаря “вторинки”. Це високооплачуваний, висококваліфікований і вузькопрофільний спеціаліст. Він не витрачає час на первинний огляд. Проблемні випадки для такого лікаря стають звичними. Лише коли, зовсім складна ситуація, пацієнт потрапляє до лікаря третього порядку”, — розповіла експертка.

Другу лекцію було присвячено електронному урядуванню та електронній демократії. Зокрема, Сергій Лобойко ознайомив ВУРівців з темою електронних петицій та представив різні показові кейси.

«Петиції — це безцінний індикатор для мудрої влади. Якби вона публічно реагувала на всі звернення, то в неї був би набагато вищий рівень довіри. Це величезний комунікаційний ресурс», – вважає лектор.

Сергій Лобойко зауважив, що публічні обговорення питань, що стосуються громади з представниками цієї самої громади є необхідними для ефективної роботи. Він розповів про окремий кейс, що стосувався громадського бюджету Києва.

«Два місяці назад невідомо звідки з’являється сайт київського громадського бюджету. Виявилось, що є розпорядження голови КМДА, Віталія Кличка, яке він видав за тиждень до цього, відповідно до якого цей громадський бюджет становить 50 мільйонів гривень. Представники громадськості гадки не мали про це, поки не побачили сайт. В демократичному світі не відбуваються якісь речі без певного етапу публічності. Треба розібратись з проблемою, обговорити це питання, визначити варіанти її рішення, порадитись з усіма стейкхолдерами і тільки тоді, коли бачиш усі аспекти, приймати рішення», — розказав спікер.

Власне, експерти, автори петицій та представники КМДА уже зробили перший крок до публічності і розпочали обговорення петицій.

«Ми зробили революцію – почали консультуватись з авторами. Часто люди, які реально пишуть багато петицій  – це не лідери думок,  не громадські активісти а прості підприємці, які мають 300-500 друзів на фейсбуці. Вони не публічні люди і не люблять виступати, але за цими людьми – майбутнє міста. Ми їх витягнули на технічну розмову в вересні місяці. Залучили до розмови представників КМДА, витягнули заступника Кличка. Ми спілкувались у неформальному просторі, щоб не тиснули офіційні стіни. Ми обговорили цю проблему та вирішили, що треба запровадити чітку систему звітування щодо виконання петицій. Так, у живому діалозі ми дійшли певного консенсусу»,— згадав експерт.

Розповідаючи про співпрацю з громадським сектором, експерт поділився ідеєю популяризації електронних петицій.

«У нас була цікава ідея. Громадські організації могли б створювати свої портали петицій, збирати голоси на них. І при цьому ці звернення прирівнюються до петицій, зібраних в державному секторі. Якщо це запровадити, наприклад, в  РПР, у складі якого 70 організацій, то це працювало б так. Ми беремо одну конкретну петицію, працюємо над нею, щоб забезпечили якісні та ефективні варіанти рішень. Потім включається механізм комунікаційної компанії, тобто на 70 сайтах, сторінках в Фейсбуці, багатьох  групах, через прес-конференції, медіа поширюється інформація. У нас буде крутіше, ніж було, коли на сайті Президента вимагали дозволити громадянам володіти вогнепальною зброєю. Крім того, в законі прописана така річ, що урівнює авторів петицій із законотворцями.  Це означає, що людина автоматично стає частиною законотворчого процесу», — пояснив Сергій Лобойко.