24 вересня пройшла надихаюча дискусія із випускниками The Ukrainian Emerging Leaders Program 2017-2018 Центру демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету, організована для спільноти ГО-учасниць Реанімаційного пакету реформ. Центр демократії та верховенства права провів зустріч задля обміну досвідом та інсайтами, такими необхідними у демократизації України.  На заході досвідом поділилися Олександра Матвійчук, голова правління Центру Громадянських Свобод, Дмитро Романович, економічний експерт  та Олександр Стародубцев, засновник ProZorro.

Модерував зустріч із випускниками Стенфорду випускник Єльського університету, директор Центру демократії та верховенства права Тарас Шевченко. Він підкреслив, що подібні обміни досвідом важливі насамперед через можливість поглянути на звичні речі під новим кутом зору, отримати заряд від інших цінностей та бачення.

Відповідаючи на запитання що саме змінив Стенфорд, Дмитро Романович відзначив, що повернувся більш оптимістичним, а також усвідомив, наскільки ми україноцентричні. “Нам часто здається, що наша зрада найзрадніша, але світ дуже великий. І на вивчених кейсах розумієш, що у нас не так все погано. Наприклад, у Латинській Америці, під час виборів у Мексиці, які були мало не першими за всю історію незалежності, при цьому збіглися всі вибори: президентські, праламентські, місцеві, мерів. Так-от, за період передвиборчої кампанії, за 6 чи 9 місяців фізично вбили понад 300 кандидатів на різні позиції. І після цього не Україні казати, що у нас все дуже погано”.

Олександра Матвійчук розповіла, що для неї зміна відбулася в особистій роботі. Адже це постійне гасіння правозахисних пожеж, і починаючи з Євромайдану було відчуття величезного марафону і це не додає оптимізму: “Повернулася я з відчуттям, що так, потрібно комусь гасити ці пожежі, але важливо нарешті сконцентруватися і полагодити цю проводку, яка іскрить і зумовлює ці пожежі”.

Олександр Стародубцев відрефлексував, що повернувся більш притомним, адже коли ти працюєш у своїй реформі, то випадаєш із загального розуміння процесів.  “Стенфорд склав мені світоглядну рамку. Завдяки Френку Фукуямі та іншим професорам і курсам, я став розуміти, що відбувається і чому реформи тривають довго, складно, до чого нам потрібно готуватися і що на нас далі чекає”.

Продовжуючи розмову, Тарас Шевченко попросив поділитися основними інсайтами, які учасники дискусії отримали у Стенфорді. У цій секції Олександр Стародубцев зосередився на таких інсайтах:

1) Бізнес легше побудувати, ніж державу, адже ви не можете змінити клієнта. Компанія може виключити пенсіонерів із цільових аудиторій, а от Міністерство соціальної політики – ні.

2) Державу побудувати складніше через важкість вимірювання успіху. Неуспішна компанія закривається, а от з Міністерством економіки, яке не заробляє коштів – не відбувається нічого. Також держава – значно складніша та більша система, аніж будь-який бізнес.

3) Якщо порівняти демократію та бюрократію, тобільшою проблемою є остання. Адже у світі  бракує спроможних держав, якісних бюрократій, які надають достатні сервіси та регулювання. Будувати спроможну державу у демократичних умовах необхідно довго: поступово покращуючи інститути, йдеться про марафон інституціоналізації.

4) За фактичні 4 роки незалежності Україна зупинила агресора, виборола безвіз, додала у прозорості, злізла з газової голки – у інших країнах це відбувається за 10-15 років. І потрібно пам’ятати, що ми непогано йдемо. Систему потрібно прогинати, але не ламати, бо так інституціалізація не працює.

5) Згідно з Френсісом Фукуямою, є два шляхи, як в демократичних умовах реформувати бюрократію. Перший полягає у контролі, збільшенні тиску, правил, процедур для чиновників. Другий пролягає через культуру – надаючи чиновникам напрямки та повноваження, аби вони на власний розсуд могли втілювати зміни. Зараз ми сфокусувалися на контролі, але потрібно зміщувати акцент у бік культури, аби за 20-25 років ми могли збудувати нормальну державу.

Олександра Матвійчук наголосила, що для неї навчання у США  і поїздка у Стенфорд не була самоціллю, а стала можливістю у трансформуючій атмосфері відрефлексувати попередню діяльність та виробити подальшу стратегію. Також Олександра закцентувала на тому, що її навчанню в українському університеті, де вона вивчала право, бракувало синкретичності. У Стенфорді була можливість відвідувати заняття з комунікацій, психології, дизайн-мислення, права та політичних систем, і це все у поєднанні дає змогу вийти за рамки, якими ми себе обмежуємо у нашій освіті чи роботі. Третім важливим уроком стало глибоке вивчення кейсів закордонного досвіду, яке показує, що банальне перейняття закордонних рецептів та рішень – не працює, їх потрібно підганяти для кожної країни.

Останнє, чим вирішила поділитися Олександра, було те, що у Стенфорді в учасників програми була можливість вивчення України: годинні розмови із українцями, яких складно “виловити” для розмов в Україні: “Раптово для себе я зруйнувала один міф, учасником і творцем якого я також була. Цей міф про могутність українського громадянського суспільства. Звичайно, я не хочу підважити результати роботи колег. Річ у тому, що ми могутні, але розрізнені, бо кожен працює в дуже вузькій ніші. Ми неспроможні побудувати одну платформу, принаймні комунікаційну, прийняти консолідований порядок денний, який би включав різні питання громадянського життя і нав’язати його всім політичним партіям, що йдуть до влади”.

Дмитро Романович розповів про свій досвід першого заняття з популізму, під час якого зрозумів, що проблеми, які ми вважаємо лише своїми,  є глобальними і ми справді занадто сконцентровані на собі. Іншим важливим досвідом для Дмитра стало ще кількаразове пережиття Майдану у Стенфорді, завдяки презентації книги Марсі Шор про Майдан та канадському імерсивному театру, який відтворював події Євромайдану у взаємодії із публікою. Так, Дмитро наголосив: “Прийшло розуміння, що нам в Україні потрібно відрефлексувати Майдан, змиритися із цим, бо ми усі травмовані. І відчути що ми, хто ми, що ми зробили, якось оцінити це”.

Стосовно інсайтів з навчання, то Дмитро наголосив, що не погоджується з Олександром Стародубцевим стосовно бюрократії. Натомість, як економіст, він вважає, що Україні потрібні дві речі. Перша – це економічні реформи, адже “економіка живитиме увесь інший рух, фінансуватиме усі інші реформи”.  Друга річ, яка критично потрібна Україні – розвинутий приватний сектор: “Важливо створювати конкуренцію, створювати поле, дерегуляцію, приватизацію, ринок землі, для того, щоб вибудовувати приватний сектор. Саме у нього буде реальний запит на верховенство права, на ефективну бюрокартію, на державні послуги”. Також дуже важливими є політичні реформи, пов’язані із партіями, політичною рекламою, виборча реформа.

Тарас Шевченко закликав спікерів поділитися рецептами вирішення проблем, які вони окреслили. Олександра Матвійчук зауважила, що проблема об’єднання громадянського суспільства занадто об’ємна для панельної дискусії, але спробувала дати окремі  начерки. Зокрема, відсоток активних громадян не змінився за останні 5 років, а ті зміни, які ми бачимо, – це результат того, що 8% активних громадян, які раніше були залучені до громадянських ініціатив стали втричі активнішими. Тому необхідно потроху залучати людей, які раніше ніколи не займалися громадською діяльністю, аби було кому прийти на зміну сучасному пласту діячів.

“На мій погляд, нам не вистачає екосистеми, інфраструктури. Я не вірю в об’єднання через меморандуми. Об’єднуються в діях, роботі. На Майдані на барикадах люди також об’єднувалися заради мети. Хотілося б, щоб ми об’єднувалися не лише через екзистенційну загрозу, а заздалегідь продумали і побудували екосистему”, – підсумувала Олександра.

Олександр Стародубцев насамкінець порадив трі речі:

• вивільнити час від Facebook;
• прочитати працю Френсіса Фукуями “Political Order and Political Decay”;
• працювати невпинно.

Тарас Шевченко, підсумував, що основними питаннями у дискусії випускники The Ukrainian Emerging Leaders Program виокремили економіку, ефективну бюрократію та об’єднання громадянського суспільства, яке б готувало собі покоління реформаторів  на зміну та виходило у поле спілкування за межі комфортного кола спілкування.

Цей захід став можливим завдяки фінансовій підтримці Швеції