25 листопада стартував перший набір Відкритого Університету Реформ для помічників чинних депутатів Верховної Ради України. Чотиритижневий навчальний курс покликаний ознайомити помічників із ключовими українськими реформами. Ініціатива стала продовженням ВУР – освітнього проекту Центру демократії та верховенства права.

За підсумками виборів Верховна Рада України оновилася на 80%, і наразі нові депутати та їхні помічники набувають реформаторський досвід у парламенті. Саме тому Центр демократії та верховенства права вирішив розробити спеціальний тематичний курс для помічників депутатів.

Учасниками нового проекту стали 45 помічників народних депутатів із фракцій “Слуга народу”, “Голос”, “Батьківщина”, “Європейська солідарність” та “За майбутнє”. За час курсу вони дізнаються про актуальні реформи у різних сферах і познайомляться з експертами-практиками українських та міжнародних громадських організацій. 

Формат передбачає вечірні лекції двічі на тиждень у будні дні. Серед тем, які розкриють спікери: антикорупція, судова реформа, виборча реформа, медійна реформа, реформа освіти, земельна реформа, медична реформа, децентралізація, реформа публічної адміністрації та ряд інших. Над цими темами депутати та їхні помічники працюють під час підготовки законопроектів.

А стартувало навчання із лекції Тараса Шевченка, директора ЦЕДЕМ, про життєвий цикл реформ. 

За словами лектора, ключовою для реформи є вирішення проблеми, а от ухвалення законопроекту – інструмент, а не мета роботи. “Орієнтація на кількість ухвалених законів призводить до того, що ми забуваємо, навіщо їх пишемо, яку проблему хотіли вирішити на початку”, – відзначив він.

Відтак, перший крок – визначити проблему. До прикладу, сама відсутність в Україні виборчого кодексу і відкритих списків не була проблемою. Реальна проблема полягає у впливі олігархів на виборчий процес, надмірному контролі лідерів партій за формуванням списків, тощо. Що впливає на неї та що дозволяє вирішити – на ці питання потрібно дати відповідь.

На другому етапі слід обговорювати варіанти рішень. Їх може бути багато, тож існує два напрями: напрацьовувати варіанти або обрати конкретний. У цій сфері мають працювати міністерства: вони виробляють політику у своїй сфері.

Лише після цього мають ухвалюватися зміни та стартувати їх імплементація. Тут слід пам’ятати, що варіанти вирішення проблеми мають бути описані правильно і чітко, з належною юридичною термінологією. 

Не слід забувати і про етап оцінки. Якщо зміни відбулися, а проблема досі існує, то їх автори помилилися – або з визначенням проблеми, або з варіантом вирішення. Тож планувати реформи потрібно на базі не абстрактних ідей, а реальних суспільних явищ.