Будь-яка реформа – це завжди люди та не лише вчасно і правильно прийняті рішення, а ще й ті, хто за цими рішеннями стоїть.

Судова реформа не є винятком із правила. Її успіх теж залежить від тих, хто впливає на ключові процеси. Результати цих змін однак виявилися не дуже втішними: до органів, відповідальних за очищення та оновлення судової влади, є багато претензій.

Передумови

Особливо багато конструктивних претензій є до органу, який безпосередньо займається добором та оцінюванням суддів – Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС).

Зокрема, протягом останніх п’яти років ВККС рекомендувала до Верховного Суду 46 недоброчесних суддів, провалила кваліфікаційне оцінювання суддів та демонструвала неоднозначні результати під час добору суддів Вищого антикорупційного Суду.

Кінець нинішньому складу ВККС мав покласти Закон 193-ІХ, який Верховна Рада ухвалила у жовтні 2019 року. Саме цей закон запустив нову судову реформу, а також припинив повноваження усіх членів Вищої кваліфікаційної комісії. Очікується, що нова ВККС буде створена на підставі конкурсу, який проведе спеціальний новостворений орган – Конкурсна Комісія. 

Хто має входити до складу Конкурсної Комісії?

Відповідно до закону Комісія складатиметься з шести членів – 3 представників Ради суддів України та 3 міжнародних експертів. Щодо останніх, то до складу Комісії мають бути обрані ті експерти, яких іноземні та міжнародні організації вже рекомендували до Громадської ради міжнародних експертів (ГРМЕ). 

Участь міжнародних експертах у конкурсних процедурах поки демонструє значний позитив, адже вони  долучались до поки що найбільш успішному для України доборі суддів. Йдеться, звісно ж, про Вищий антикорупційний суд.

Так у чому полягає проблема?

Відповідно до  закону вся процедура конкурсу – від затвердження процедури конкурсу до затвердження остаточного результату – затверджується Вищою радою правосуддя. 

Вища рада правосуддя (ВРП) – це орган суддівського врядування, відповідальний за призначення на посаду, звільнення і притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. 

Саме  до нього в громадськості є безліч питань. 

Адже ВРП лишила на посадах суддів Майдану, призначила до Верховного Суду тих недоброчесних суддів, яких рекомендувала Вища кваліфкомісія, не звільнила більшість суддів, які провалили оцінювання та, на додачу, заборонила транслювати свої засідання. Більш того, двоє членів ВРП призначені на посаду вдруге (це пряме порушення Конституції України).

І, схоже, ВРП не у захваті від присутності міжнародних експертів у новій комісії. 

Положення про проведення конкурсу, яке затвердила ВРП,  викликало небезпідставне занепокоєння з боку громадськості. А згодом  і з листа міжнародних партнерів України стало відомо, що вони відмовилися пропонувати кандидатури від себе.

Причина такої реакції, зокрема, – пункт 5.10 Положення, який фактично зводить нанівець роль міжнародних експертів у доборі членів Вищої кваліфкомісії. 

Цей пункт дозволяє ВРП відхиляти рекомендації Конкурсної Комісії щодо призначення чи відмови у призначенні кандидатів. Хоча в законі такої можливості, навіть потенційної, ми не знайдемо. 

Міжнародники також висловили стурбованість щодо Положення у частині вимог до якісного складу ВККС –  більшість членів, згідно з нормою Положення, має бути суддями. 

Чому це не дуже добре – можна знайти тут. 

Отже, можна говорити про те, що ВРП усіляко намагається обмежити повноваження міжнародних експертів і не дає їм можливості сповна виконувати ті функції, які закладені у самому Законі 193-ІХ. 

У свою чергу, Вища рада правосуддя продовжує апелювати до “нечітких процедур”, встановлених Законом. 

Хоча, можливо, потрібно почати апелювати до самої Вищої ради правосуддя?