27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України (далі – КСУ) ухвалив рішення, яке поставило правову та політичну спільноту з ніг на голову: частина антикорупційного законодавства була визнана неконституційною і втратила чинність з моменту ухвалення такого рішення (тобто з 27.10).
З повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції вилучили:
- моніторинг і контроль запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
- контроль та перевірку декларацій суб’єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя декларантів;
- можливість отримувати необхідну для виконання своїх функцій інформацію від державних органів та наявність відкритого доступу до всіх реєстрів;
- можливість виносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів тощо.
- можливість отримати від громадян заяви про порушення вимог закону “Про запобігання корупції” та проводити такі перевірки за власною ініціативою.
Крім того, згідно з рішенням КСУ, доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, закрили для загального використання.
Повністю визнані неконституційними статті, що надавали НАЗК можливість здійснювати контроль за поданням та перевірку майнових декларацій, а також моніторинг способу життя суб’єкта декларування. Неконституційною визнана також і стаття, що визначала основи відповідальності корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.
Які ж повноваження судді залишили НАЗК? Що ж, агентство з легкої руки КСУ перетворили в науково-дослідний центр, адже на їхню думку, нічого небезпечного в розробці Антикорупційної стратегії, організації проведення досліджень з питань вивчення ситуації щодо корупції та написання нормативно-правових актів немає.
Ось так Конституційний Суд України поставив жирний хрест на антикорупційній державній політиці. Тому що “вивів із ладу” один з елементів цього механізму: НАЗК – Національне антикорупційне бюро – Спеціалізована антикорупційна прокуратура – Вищий антикорупційний суд.
І це вже не кажучи про відступ від положень Угоди про асоціацію України з ЄС та Конвенції ООН проти корупції 2003 року, виконувати яку Україна зобов’язалась згідно тієї ж Угоди про асоціацію
Ну і давайте не будемо лізти в “хащі”, адже видається, що це все якась спланована акція проти антикорупційних органів (просто згадалось рішення Окружного адміністративного суду м. Києва напередодні стосовно Ситника).
Західні партнери більш ніж однозначно дали зрозуміти, що подібне рішення органу конституційної юрисдикції не найкращим чином впливає на стосунки із ними. Принаймні, посол України при ЄС Микола Точицький у листі зазначив, що не виключеним є тимчасове призупинення безвізу для України.
В Офісі Президента відреагували на лист. Спочатку заявою. Потім скликанням засідання Ради національної безпеки. І зрештою, у Верховній Раді зареєстрували законопроект про відновлення суспільної довіри до конституційної юрисдикції.
Що в ньому?
- Встановлено, що рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року є таким, що не створює правових наслідків.
- закон України “Про запобігання корупції” та Кримінальний кодекс України з дня набрання чинності цим Законом діють у редакції, що діяла до прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 жовтня 2020 року
- повноваження складу Конституційного Суду України, чинного на момент прийняття Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року припиняються з дня набрання чинності цього закону.
Можна припустити, що законопроект – вимушена реакція на дії Конституційного Суду. Він є скоріше політичним, і це очевидно. Питання лише у тому, які це матиме правові наслідки в довготривалій перспективі?
Просто згадаємо рішення Конституційного Суду України, який вирішив долю суддів Верховного Суду України. Їх просто “перевели” до нового Верховного Суду, тому що ці судді мають “особливий статус”.
Так само може вийти із суддями Конституційного Суду. Стаття 149-1 Конституції України визначає підстави для звільнення судді КСУ. Серед них: неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров’я; порушення вимог щодо несумісності; вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов’язками, яке є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді; подання заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням.
До поточної ситуації пасує “істотний дисциплінарний проступок” (ухвалення рішення за конфлікту інтересів). Але і для цього є спеціальна процедура: питання про звільнення судді з посади за такою підставою Суд розглядає на спеціальному пленарному засіданні за наявності висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Суду.
Можна зрозуміти позицію Президента і ті умови, за яких це рішення прийняли. Але матимемо надію, що цей законопроект є лише першим кроком в низці подальших юридично значущих дій. Тому що наразі той шлях, який обрав Президент, не відповідає вимогам Основного закону і є високі ризики, що він призведе до діаметрально протилежного результату.
У гру вступає новий учасник – Верховна рада. Наступний крок за ними.
